Бо є люди, які уподібнюються до архіваріусів або музейників. А коли історія давнини зберігається вдома, то це, мабуть, подвійно похвально.
У числі таких збирачів, зокрема, друкованих матеріалів, самбірчанин Степан Павлішак – уродженець с. Берестяни. Він завше щось витягне з шухляди чи папки таке і видасть на гора, як шахтарі тонни вугілля, що потім дивуєшся, перебираєш у пам’яті та подумки погоджуєшся: «Ні, це справді так було. Він молодець – нагадав».
Можна погодитися або ні, але 30 років – відрізок в історії таки довгенький. На цій дорозі кожному з нас неодмінно щось затерлося в пам’яті. Якщо ні, то, принаймні, призабули певні деталі. Однак таке, насмілюсь стверджувати, не характерне для Степана Павлішака. Інакшим він себе, а ті, що його добре знають, не годні уявити.
В його архіві збереглася вже добряче пожовклий випуск колишньої газети «Самбірські вісті». Бо це було 30 літ тому та у той час, коли 1 грудня 1991 року відбувався Всеукраїнський референдум щодо незалежності України. Ввечері ми всі довідалися, що 90, 32% населення відповіли – так, бо прагнуть жити у вільній, соборній державі, волю для неї від Московії вимріювало не одне покоління, за свободу поклали голови тисячі кращих синів.
Того далекого дня відбувалася ще одна подія, яка була ніби піщинкою на всеукраїнському рівні, але важлива для історії та спорту Самбірського району. На міському стадіоні проходив фінальний матч осіннього кубка з футболу. У вирішальному матчі зійшлися сильніші із сильніших команди – «Едельвейс» с. Берестяни, яка перед тим стала чемпіоном району, та «Юність» із Корналович.
Газетною публікацією Степан Павлішак, фотокопію якої надрукував на своїй фейсбуківській сторінці, розворушив залежане у пам’яті, що тридцять років тому футболісти берестянського “Едельвейса” стали володарем першого кубка у час зародження незалежності України. Вони з мінімальним рахунком – 1:0 перемогли корналовицьку “Юність”. Тоді єдиний гол у другому таймі забив Петро Ваврин. Назвав повний склад кращої на Самбірщині на той час команди із свого рідного села. А мене ніби поставив до відома, що звіт про той вже далекий матч писав я…
Мусимо визнати, що подібних Степану Павлішаку людей таки мало. Що ним керує? Аж ніяк не вигода. А щире бажання і лише йому притаманне і, мабуть, зрозуміле почуття якогось особливого внутрішнього обов’язку, щоб нічого з історії Самбірщини не сплило за течією часу.
Микола СЕНЕЙКО.