Вперше потрапивши на садове поле фермера Ігоря Максиміва, можна замилуватися і навіть заблукати. Воно велике – 14 гектарів. Рівними рядами ростуть невисокі яблуні, обліплені червоно-і білобокими яблуками. Одне в одне, гілля гнеться. Очей не відвести. А тепер тут тривають справжні жнива. Поспішають, щоб впоратися із збором, максимально використати благодать неба – сонячну погоду.
НЕ БУДЕ перебільшення, коли скажемо, що Ігор Максимів на Самбірщині поблизу Воютич зародив садівництво. Сьомий рік ним займається. Закупив і насадив яблунь чотирьох сортів. Є рання білого наливу, яку в народі називають паперівка, бо достигає до Спаса. Така потрібна до столу всім. Соковита, смачна. І ще три пізніші сорти, плоди яких можуть зберігатися до квітня та виглядати, наче недавно зірвані.
Садове господарство чимале. Є за чим доглядати. Не без того, що якась яблуня загине – щось коріння підгризе, а то й всюдисущі зайці можуть навідатися. Треба пройтися між довгими рядами, побачити та, щоб не пустувала земля, посадити нове деревце такого ж сорту.
– Наш клімат, – ділився Ігор Максимів, – не такий сухий і спекотний, як на Вінниччині чи Чернігівщині, не говорячи про південне зарубіжжя. Через високу температуру там інтенсивніше розмножуються і шкідники, і різні хвороби яблунь, а також їхніх плодів. Тому мій сад практично не потребує хімічної обробки. Перевагу віддаю природному способу вирощуванню яблук. Про це багато хто знає, оцінив і став їх постійним споживачем.
Ужинок яблук буває різний. Найвищий збір становив понад 200 тон. В гірші, як кажемо, роки він менший. Але й з ним проблема – де та як вигідно збути. Виробники соку скуповують яблука майже за копійки. Щоб оптом їх реалізувати, наразі не виходить. Тут би, якось натякнув Ігор Ярославович, всім пригадати клич: свій до свого по своє. Потрібне сприяння органів місцевої влади, підприємців. Яблука можуть закупляти для шкіл, дитячих садків, інтернатів, будинків пристарілих, а також лікарні. Та на заваді бюрократичні решета. Чим більше реалізує продукції фермер, тим більше заплатить податків. Вигода двостороння. Зрештою, наймані люди також працюють за гроші.
Із зберіганням яблук проблеми ніби нема. Давно її вирішив. Для них орендує склад. Немалу кількість садовини реалізує в Самборі через магазин, що на вул.. Івана Франка. Прагне Ігор Максимів, щоб їх забирали торгові заклади, до того ж ціна їх неодмінно зацікавить.
На тлі рясного врожаю яблук не приховати проблем, які є в садівництві, зрештою, як і в кожній галузі. Сад же під відкритим небом і серед широкого поля. Якось Ігор Ярославович дає собі раду. Та й досвіду вже не бракує. Я свідомо зачепив тему допомоги фермерам з боку держави. Неохоче, ніби для відчіпного, все ж він зізнався, що відчутною вона була за часів прем’єрства Юлії Тимошенко.
Чи так воно? Справа у тім, що на сьогодні ліквідовані районні управління агропромислового розвитку, а навзамін їм нової дорадчої служби не створили. Не секрет, що фермеру ніколи сидіти в Інтернеті, слідкувати за всіма новинами, подіями, щось важливе неодмінно пропустить.
Ось чому, переконаний Ігор Максимів, у тому ж районному управлінні концентрувались дані про різні державні, обласні програми, дотації, було до кого звернутись, а головне – звідти фахівці самі підказували й пропонували фермерам шляхи фінансової підтримки. Та ця ділова ланка, на жаль, розірвана.
…Ящики, ящики з яблуками. З поля вони їдуть на склад. А звідти на стіл – для дорослих і малих. Не одним же хлібом ситна людина. Яка ж багата наша земля. Тому на неї зазіхали і далі зазіхають різні вороги-воріженьки, які отримують гідну відсіч. Бережімо її, плекаймо, наче дитя, котре зігріте батьківською любов’ю, обціловане ласкавим сонцем. Бо має своїх господарів-фермерів…
Микола СЕНЕЙКО.