В Америці розповідають, що таке терті пляцки по-самбірськи
«Вітаю з патріотичними святами? Романе! З нагоди Дня Незалежності України я мав змогу заміркуватися про свій час перебування в Україні і писати твір для місцевого українського видання у себе в Сан-Дієго Каліфорнія. Хотів поділитися з Вами, оскільки ми колись виконували дуже плідну співпрацю і я за то досі дуже вдячний. Сподіваюся, Вам сподобається. Можете ділитися із Вашою аудиторією. Девід Альфонсо Мірамонтес».
ОСЬ такого листа ми отримали з Америки від волонтера Корпусу Миру, який протягом двох років жив і працював у Самборі, залишив після себе гарний спогад, бо, як у нас кажуть, його всюди було повно… А ще прославився на усю Україну тим, що за півроку вивчив українську мову. Що ж, його враження про нас і нашу… кухню.
Нещодавно «Українська Хатка в Сан-Дієго" (український культурний центр в Сан-Дієго, членом якого я є) заохочував ділитися улюбленим українським рецептом, у рамках святкування Дня Незалежності України та 60-ї річниці створення “Української хатки” в Сан-Дієго. Звичайно, я не міг пропустити такої нагоди та не поділитися своїм «улюбленцем» з моїми друзями в Україні. Українська кухня – це напрочуд цікава суміш традицій тих народів, які проживали на її території. Її «архаїчним ядром» протягом багатьох століть були зернові вироби. Принадним буде згадати вислів «Де хліб і вода, там нема голода». Мандруючи різними регіонами України, я мав змогу скуштувати усіляких наїдків з проса, ячменю, вівса, пшениці, гороху, сочевиці. Це були і баба-шарпанина, і лемішка, і особливо смачний куліш.
Наступним ключовим продуктом на столі здавна була тепла домашня зупка. І тут вже гріхом буде не згадати про український борщ. Цікавим фактом є те, що свою ідентичність в давнину люди підкреслювали стравами, які споживали. Наприклад, козацька старшина, яка переїхала до Києва, зробила борщ обов’язковою стравою для міських трапез. Ба навіть, скажу вам більше, за один раз на стіл в заможних родинах могли подавати від 3-х до 5-ти видів борщу.
З українською кухнею асоціюється також сало, вареники, галушки, голубці і звісно страви, які господині випікають з нагоди релігійних свят. Проте, як на мене, основний скарб української кухні залишається поза увагою і це – деруни. І доки ви думаєте: “Най тя Бог милує, козаче”, я наголошую, що деруни – це не традиційна білоруська картопляна бабка, не німецький картопляник, або американський хашбраун. Кожна країна, в складі національної кухні якої є картопляні наїдки, буде намагатися перетягнути ковдру на себе, показуючи свій гонор і доводячи, що деруни є виключно їхньою стравою. Взявши за основу рецепт дерунів, українські господині запропонували свою інтерпретацію.
Достовірно невідомо, у який час та де саме почали готувати деруни, але це відбулося не раніше другої половини XVIII сторіччя, бо саме тоді картоплю завезли з Америки до Старого світу і стали використовувати у приготуванні їжі. Вирощуючи цю сільськогосподарську культуру, українські господині намагалися урізноманітнювати страви з неї. А вже на початку XIX ст. ці наїдки поступово з’являлися на традиційних застіллях. Переносячись у важкий та трагічний початок XX, коли український народ переживав війни, поділи батьківщини, Голодомор, люди пригадували що їли деруни, хоча готували їх з гнилої, картоплі, лободи, бур’янів, сушених та подрібнених листя липи, горіхів, щавлю.
Тому я хочу навести лад у цьому різноголоссі про найкращу українську страву та прояснити, що Деруни, а зокрема Традиційні Галицькі Терті Пляцки – це найособливіша, найапетитніша та найзапашніша страва. Розкажу трішки, авжеж, з галицьким колоритом про наше перше знайомство з ними. На дозвіллі, сі здибав я з кумпелями і коліжанками, аби шпатсирувати на 777 ювілей нашого рідного міста Самбора. Та припало нам на думку почимчикувати на усілякі ліґумінки. Яко ґречний галицький каваляр, я був одітий в елєганську вишиванку, взутий в добре напуцованих мештах, накрохмалених шкарпетках та брунатних ґаміцях, бо так традиційно збиралися на фестини міста. Прогулявшись центральною частиною, оглянувши красу міста з верхівки ратуші, ся зашпортав в нас голод, тож ми вирішили знайти ладний локаль. Місцевий, на ім’я Степан вказав на крихітну ресторацію за рогом. Провів нас він у заклад на ім’я «Марічка». Тута вирішив пан Степан проявити відому українську гостинність та пригостити гостей і гуцульським баношом зі шкварками, і карпатською грибною юшкою, і копченим шпондером та апетитною низкою інших різних страв (та й наливок). Тим часом я, ось яко малий цимбор в цукерні, розгубився не знав, з чого то почати! Проте вуйко вирішив звернути мою увагу саме на Галицькі Терті Пляцки.
Як виглядає ця страва? Традиційно господиня бере керамічні горщечки, на денце ставить уже раніше приготовані деруни, заливає їх сметаною, а наверх кладе курятину, свинину, гриби та овочі та запікає у печі або в духовці. Під час цього процесу деруни немов би мліють, вбираючи смак усіх продуктів та набувають неймовірних ароматів. Я навіть історією цього наїдка готовий поділитися з вами, адже мав балачку з Вуйком Степаном і той повідав, звідки насправді взялося то коріння. Отже, після трапези залишаються деруни і щоби вони не чекали завтрашнього дня, вмілі галицькі господині придумали альтернативну страву. Просто запікати деруни з раніше гаданими компонентами. Це була ідея дати нове життя залишкам. Нині ж ця страва так полюбилася галичанам, що деруни смажать спеціально, щоб приготувати їх у горщиках.
Девід Альфонсо Мірамонтес.
Ми перепитали у Девіда, чи знадобився йому досвід роботи у Самборі у себе в Америці. І ось, що відповів: «Хелоу, Романе. Досвід роботи, який я отримав у Самборі став безцінним та ключовим у виборі моєї наступної професії. Я усвідомив, що зацікавлений у подальшій роботі з громадами та покращенні їхнього рівня якості життя. Зокрема, я працюю з представниками малого та середнього бізнесу, які потерпають від наслідків COVID-19. Ті навички, які були здобуті під час служби волонтера Корпусу Миру в Самборі (вміння виконувати багатозадачність, комплексні роботи, критичне мислення, робота в команді, так само і самоорганізація) зараз активно допомагають у виконанні успішної роботи».