Володимир Чаплинський може очолити міжнародну клініку імені Святого Пантелеймона
В травматологію ліпше ходити не на перев’язки, а на ювілеї, подумав наш репортер і прийняв запрошення головного лікаря Самбірської ЦРЛ Богдана Марчука та завідувача відділом Володимира Чаплинського… І ось ми сидимо на сучасній кухні відділення з усім необхідним кухонним начинням. Тут, виявляється, і медпрацівники, і хворі, і їхні родичі можуть собі страви підігріти. Сервіс! З найповажніших гостей ювілею – лише я…
Куди діваються наші здорові суглоби?
ПОПЕРЕДНІХ років тут гучно святкували ювілеї кожні п’ять років. Наприклад, винаймали розкішний органний зал, запрошували світил-травматологів з різних закутків області чи України, ділилися досвідом. Самбір їм своє показував, вони нам про своє розповідали. Такий собі обмін досвідом потім плавно переходив у легкий фуршет з численними вітаннями та спогадами… Цьогоріч, твердить пан Чаплинський, все це довелося відмінити, бо ковід надворі і не час говорити про травматологію, коли люди в інших відділеннях не мають чим дихати. Хоча, чому не час? Коли за плечима стільки всього цікавого. Власне, Володимир Петрович для початку провів нам екскурсію своїм відділенням. Відімкнув дві палати, обладнані за останніми вимогами медицини та окремий операційний блок. У віп-палати теж кладуть хворих – це тоді, коли всі інші ліжка у так само відремонтованих палатах зайняті. Елітні кімнати звільнилися у відділенні у зв’язку зі скороченнями та оптимізаціями…
У пана Чаплинського є ідея, з якою живе вже купу літ. Оті палати, відремонтовані власним чи спонсорським коштом, ота операційна мають стати Підкарпатською міжнародною ортопедичною клінікою імені Святого Пантелеймона – так само називається лікарняна капличка. Для нового закладу є уже обладнання з Польщі, Америки, Німеччини, яке самі ж травматологи і роздобули. Слухайте уважно, про що далі піде мова. До нас будуть приїжджати фахівці з Польщі і на тих квадратних метрах робити надскладні операції з заміни усіх суглобів. Це ті фахівці, які в сусідній державі практикують у приватних клініках, але готові лікувати і нас, і передавати досвід нашим же травматологам. Я по-дилетантськи запитали у пана Чаплинського, чи треба нам нині таку клініку, яка буде міняти всі суглоби? Тобто, чи пацієнти знайдуться? Виявляється, хвороби суглобів і все, що з цим пов’язане, у нас дуже поширені. Земляки їдуть на позьомки до Польщі і цілими днями стоять на колінах. Інші – стільки ж часу на драбинах рвуть хімічні яблука, ще інші нищать суглоби на будовах. Ці навантаження нікуди не діваються, потім кістками вилазять. Ну, що вам сказати, міркує пан травматолог, я зараз маю пацієнта, якому 35 років, а я уже його оперую на суглоби. Раніше такі операції ми робили людям після сімдесяти… І чомусь згадав Чорнобиль, наслідки якого маємо уже – кістки у людей слабкі.
Взагалі, вам цікаво, від чого тепер люди найчастіше отримують травми? В дев’яностих, наприклад, модно було товктися на мотоциклах «Чизет» або «Ява». Був навіть анекдот: з магазину дзвонили в травматологію і казали, мовляв, готуйтеся, бо ми продали кілька мотоциклів… Тоді ще був поширений травматизм на заводах та у колгоспах. Тепер таких підприємств практично нема, тож обрізаних на жатках чи сточених на станку пальців поменшало. Але зросли взимку підвернуті руки-ноги, влітку – літання з драбин. Додалося останніми роками багато травмованих в автомобільних аваріях, але найчастіше – слабкі суглоби.
Переконавши мене у тому, що клініка Святого Пантелеймона повинна бути, Володимир Чаплинський перейшов до іншої теми. Ті квадратні метри йому влада не хоче передати в оренду. От не хоче і крапка! Хоча, скажімо, та ж влада пропонує стоматологам у стоматклініці брати квадрати в оренду, ставати підприємцями, платити податки і заробляти на себе. Коли ідея такої ж «схеми» з’являється на території ЦРЛ, то її «засвистують». Пан Володимир зізнався, що одного разу питав в одного чиновника: чому його футболять разом з гарною ідеєю, то почув у відповідь, що коли одному дадуть, то всі інші захочуть оренди комунального майна… Але признаймося чесно: не так багато нинішніх лікарів хочуть оренди і самостійного хліба. До влади прийшли нові люди, ну будемо вважати, що нові. Радимо їм дослухатися до ідеї Володимира Чаплинського і таки дати йому шанс. Відібрати можна у будь-який час, але ризикнути пустити в місто високі травматологічні практики можна і навіть треба…
Чому хворий? Бо бідний?
МИ НЕ могли не питати про високу вартість операцій, що їх пропонує пан травматолог. Вони справді дорогі через те, що дорогі матеріали для операцій. А біда може спіткати будь-кого і у будь-яку хвилю. Що пропонує лікар? Ідея цікава і вона вам також до обговорення… Наприклад, є тепер об’єднані територіальні громади. Чи не можна організувати таку собі медичну касу взаємодопомоги. Скажімо, кожна сім’я раз у місяць виділяє зі свого бюджету певну суму – 50 чи 100 гривень. Кожен член громади має свою книжку, в яку вносяться дані про суми грошей. Кошти акумулюються на окремому рахунку в ОТГ під наглядом голови. Коли комусь треба якусь поміч, не лише травматологічну, то люди звертаються і їм, відповідно до чеків на матеріали чи медикаменти, виділяють кошти. Рано чи пізно усім доведеться йти за грішми, бо медицина тільки з вигляду безкоштовна. Це один варіант порятунку, який пропонує пан доктор. Інший: запроваджувати страхову медицину, без якої у майбутнє все одно не увійдеш. Дещо може поліпшити ситуацію фінансування з Національної Служби Охорони здоров’я… Якщо клініка Святого Пантелеймона запрацює, то Володимир Петрович бере на себе обов’язок укласти угоди зі столицею і такі операції буде оплачувати держава.
Травматологія сімдесятих: молоток, цвяхи, витяжка і халатик для п’ятирічного доктора
ТЕПЕР власне про ювілей – 50-річчя травматології! Її розпочинав батько пана Володимира Петро Миколайович. Перші хворі прийшли у новий відділ 25-26 листопада 1970 року. Тут пройшла вишкіл ціла плеяда гречних галицьких лікарів – Богдан Максимів, Семен Шмарко, Микола Островський, Мар’ян Кіт, Віктор Драч, зрештою і сам Володимир Чаплинський. Потім пішло друге покоління травматологів – Мар’ян Сенейко, Володимир Мацко і вже зовсім юне покоління – Ярослав Француз, Марян Кіт, Ярослав Ковальчук. Син Мар’яна Сенейка Євген проходить у нас інтернатуру… Розпочинали травматологію, як розповів пан Володимир, з молотка, цвяхів і підв’язування хворого на витяжку. Тільки в дев’яностих почало з’являтися сучасне на той час обладнання. Мені у цій розмові сподобався пункт про те, що завідувач відділенням не зав’язує усе на собі, а вчить своїх молодих докторів. Не скупиться на знання. Возить їх на українські семінари, до Польщі, у приватні клініки, всюди, де тільки можна взяти щось нове. Кадри, між іншим, у травматології – це окрема тема. Наприклад, пан Чаплинський комфортно почувається біля операційного столу лише при одній медсестрі – Галині Буці. Розуміються з пів слова і будь-який інструмент, шуруп з дивовижно складною назвою пані Галя знає, як кажуть, з закритими очима…
До речі, травматологія виростила двох науковців. Пан Володимир та його рідний брат Ростислав – кандидати медичних наук. Оригінально, що мій співрозмовник досі пам’ятає назви своєї та братової наукових праць. Для мене це набір дуже мудрих медичних і незрозумілих слів, тому повторювати не наважуюся. Але один навчився щось там очищати в людині з допомогою звичайної свинячої селезінки, а другий – удосконалив для науки і практики пластини, які накладають при переломах – якось так…
У ці ж дні у Володимира Чаплинського ще один ювілей – рівно 40 років тому він почав займатися травматологічною практикою. З тієї нагоди він пригадав, що коли був маленьким, а дітей нікуди було дівати, то часто його випроводжали на роботу разом з батьком. Петро Миколайович одягав синові білий халатик, який мама навмисне зшила. Володю садили на високий стілець – щоб на видноті був, а операція тривала… Потім той халатик кудись подівся – з’явилися інші. Яким же було здивування пана Володимира, коли на його 50-річчя мама, пані Оксана, подарувала синові той же дитячий накрохмалений біленький халатик. Володимир Петрович зберігає його, як реліквію, аби подарувати внукові, якого народила йому донька Наталія, до речі, кандидат медичних наук…
Роман ІВАНЧУК.