Заробітки – це рабство?

Можу авторитетно твердити, що висловлювання очільників області з приводу міграції за кордон обурили наших земляків. Отож, чиновники пропонують «взятися» за рекламодавців, які пропонують роботу землякам за межами країни. Якийсь своєрідний натяк на те, що наші люди потрапляють там у рабство.

ОДИН з наших читачів, якого образили такі міркування, сказав навпаки – це тут нас мають за рабів, а там – хоч і важко, але можна за місяць заробити те, що у нас за півроку. Людську арифметику не обманути. Ми погоджуємося з тим, що наші заробітчани там важко працюють, що по суті справи – не захищені, але однаково обирають закордонне «рабство»… Знаєте, років десять тому, коли був у Польщі разом з тодішнім головою Старосамбірської райради Володимиром Горбовим, почув від поляків про демографічну кризу. Там, зрештою, з народжуваністю такі ж проблеми, як у нас, а коли країна увійшла до Євросоюзу, то молоді польські робочі руки поїхали у Німеччину, Францію, Швецію чи будь-куди подалі від бідності. І хто буде у вас працювати, перепитав у польського чиновника. А той знаєте, що відповів: та українці приїдуть… Мушу сказати, що мене тоді це обурило та образило, хоча вигляду не показував. Але не сподівався тоді, що цей час таки настане – ми справді поїхали розбудовувати економіку Польщі. Минулого тижня з’явилася інформація, що Німеччина готова так само для українців відкривати робочі візи. Якщо так станеться, а радше всього, станеться, то Україну чекає колапс. У прикордонних регіонах залишаться діти, пенсіонери і бюджетники. Ми дочекалися того часу, коли навіть на добре оплачувану (за українськими мірками) роботу годі знайти фахівця. Пригадую один із приїздів на Старосамбірщину губернатора Олега Синютки. Наш голова РДА так довго розповідав, скільки зусиль вкладає у те, аби привабити іноземних інвесторів, що голові ОДА набридло слухати і той перебив: ніхто з інвесторів не прийде у тридцятикілометрову зону біля кордону, бо роботодавець захоче багато робочих рук… Влада нас пробує переконувати, що не так вже й зле жити в Україні, а середня зарплатня в області – більше 8 тисяч гривень. Може й так, але середня зарплата – це такий собі статистичний обман – хтось може мати більше 50 тисяч, а десять інших – мінімальну зарплату, але в середньому – усі багаті.

Нас очікує, якщо вірити урядовцям, підвищена мінімальна зарплата до 4200 гривень. Начебто чудово, бо будуть більшими відрахування до бюджету, але це палка з двома кінцями. Другий кінець ударить по працедавцях, які не зможуть утримувати офіційно своїх робітників. Тоді або згортатимуть свій бізнес, або виганятимуть людей на вулиці, або переводити зарплати “у конвертах”. Ще й субсидії людям не виходитимуть. Днями дізналися, що десь на Львівщині на 2 мільйони гривень оштрафували відпочинковий табір, бо там працювали нелегальні робітники. На цьому підприємстві уже можна ставити крапку, бо такої суми, звісно ж, ніхто не має… Куди діватися працівникам? Правильно – на заробітки. Народ хоче стабільності, а не постійного клопоту на кшталт: вийдуть субсидії, чи ні, подорожчає газ і коли та на скільки, і чому знову подорожчали маршрутки. Зрештою, ви гляньте на ціни на АЗС – літр бензину уже коштує більше 30 гривень… І через все це нема упевненості у завтрашньому дні, а тому людина, маючи одне життя, вирішує провести його там, де легше.

Наші міркування можуть бути суб’єктивними. А тому попросили краян анонімно заради об’єктивності висловитися на тему:

Що може зупинити потік мігрантів за кордон?

Олексій, 37 років, працівник фінансової сфери:

-Я не можу сказати, що бідую, Богу дякувати, зарплата є. Хоча мене дратує інше: такі ж фахівці за кордоном отримують значно більше. Їхати у Польщу класти цеглу чи стелити асфальт – то не моє. Маю на утриманні двох батьків-пенсіонерів, залишити не можу. Хоча їхня пенсія, хоч і маленька, але помічна сімейному бюджету.

Ігор, 54 роки, працівник торгівлі:

-У мене два сини за кордоном працюють. Задоволені, ставлення до них з боку працедавців чудове. Ні разу не обманули. Приїжджають раз у місяць, привозять гроші для своїх дружин і дітей. У старшого сина два свої сини-підлітки. Щоб відправити їх до школи, витратили 6 тисяч гривень. Це тільки у школу, а інші витрати? Якщо б вони не були у Польщі, не знаю, як вижили б. А потік міграції трудових рук можна зупинити лише за умови, що закриють кордони. Але тоді люди вийдуть на вулиці, бо захочуть гідної зарплатні.

Ольга, 36 років, підприємець:

-Моя рідна сестра уже сім років в Італії. Щороку на два місяці приїжджає додому, а я – на її місце. Заробляю те, що там за півроку. Дуже хороша інвестиція у мою родину. Інакше не знаю, як би жили і платили комунальні послуги. До речі, ми зі сестрою уже так звикли до цього графіка, що ніколи від нього не відмовимося.

Омелян, 43 роки, заробітчанин:

-Я в Польщі уже сім років. Колись працював у торгівлі, але толку не було ніякого, бо розвелося багато різних крамничок. Мордувався у нашій торгівлі, потім плюнув і поїхав. Працюю на будовах, доробився до майстра чи бригадира – навіть не знаю, як ліпше сказати. Стягнув зі собою бригаду земляків, робимо якісно, маємо замовлення ще на років два уперед. Де гроші діваю? Було б що тратити, а «дірки» завжди знайдуться. Повний ремонт хати провів, утеплив, дітей вивчив в університетах, але роботи за фахом так і не знайшли. Хочуть їхати на заробітки, але я їх спиняю, поки маю силу заробляти, нехай сидять в Україні.

Максим, 24 роки, економіст:

– Для того, щоб молода людина не втікала за кордон, вона, за нинішніми мірками, для утримання сім’ї має заробляти не менше 20 тисяч гривень.

Роман ІВАНЧУК.