Кожної суботи у визначеному місці і у визначений час

Може цей факт і не вартує газетних шпальт, бо надто банальний, але нам дуже захотілося розповісти…

У суботу мені знадобилося поговорити з давнім приятелем, зателефонував, а він запросив мене у визначене місце – місцевий бар. Каже, товариство зібралося цікаве… В Самборі важко знайти незнайомих людей і з’ясувалося, що усі – приятелі. Сидять, відпочивають. Уже за якийсь час зізналися: багато років поспіль у одній і тій же годині вони приходять у один і той же бар, щоб… поговорити. Бо в інші дні тижня нема часу. Я збагнув, що це товариство не стільки хоче випити 100 грамів чи перекусити, скільки просто поспілкуватися. Важливо, що кожного тижня вони знаходять собі теми, що їм цікаво… А тепер про актуальність самого факту, про те, про що сказав на початку. Ви не помітили, що ми перестаємо ходити один до одного у гості – просто так, на чай. Ви не помітили, що ми дружимо хіба у соціальних мережах і мало цікавимося життям один одного. Ви не звертали увагу на те, що навіть діти у вихідні сидять вдома в комп’ютерах і телефонах, і чи не здається вам, що обов’язковим ритуалом залишається хіба похід на похорони до друзів, хоча ходити треба було тоді, коли ще були живими… Спробуйте зараз зателефонувати до давніх приятелів і скликати свою компанію на маленький пікнік. Ви нічого не втратите, ви тільки знайдете.

Роман ПОГОНИЧ.