Куток природолюба
Червневі знахідки
Якщо світанки окутують сиві тумани – пора готуватися йти по гриби.У цей час уже можна знайти до п’ятнадцяти видів лише шляпкових.
На грибника чекають підберезник, сироїжки, білий боровик, лисички, козарі, рижики, печериці… Шукати грибочки ніби й не складно – йдеш собі, навівши різкість, і піднімаєш знахідки. Але у цій справі є немало цікавих таємниць. Треба знати, де і коли гриби ростуть… Пам’ятайте, якщо надибали біляка, неподалік має рости ще з десяток. Не лінуйтеся шукати. Гриб найкраще викручувати, ямку присипати землею і легенько притиснути ступнею. Грибниця після цього почне відроджуватися і знову давати плоди. Якщо не ви ними скористаєтеся, то хтось інший. А ще, коли йдете до лісу, одягайте головний убір, штани мають влазити в чоботи, а руки не мають бути відкритими. А все тому, що на вас у лісі чатують не лише грибочки, а й кліщі. Візьміть зі собою паличку-виручалочку, щоб розгортати траву у пошуку гриба чи… гадюки. А коли назбираєте грибочків і сядете на околиці відпочити, постарайтеся їх почистити, відкиньте зіпсовані, ушкоджені цвіллю чи слимаками, очистіть від сміття, листя, ґрунту. І в жодному випадку не промивайте їх у лісових струмочках.
Велетень-парасолька
Віддавна відомо, що шанувальники «тихого полювання» чи риболовства вміють перебільшувати власні успіхи. Один може упіймати таку рибину, що довжини однієї руки замало. А інші можуть знайти такого гриба, що нагодують свою сім’ю та ще й сусідові дадуть поласувати. А тепер вірте на слово. Мій швагро Богдан одного разу в лісі на такого гриба надибав, що, коли почалася злива, зумів ним голову прикрити. Насправді, боровики таких розмірів бувають.
Гриби з малинника
Я з дитинства люблю «тихе полювання». Ще б пак, народився і вічно зелених Карпатах – на Турківщині. Тепер до лісу ходжу не часто – болять ноги для далеких подорожей. Зате гриби прийшли… до мене. У своєму ягіднику-малиннику уздрів п’ять тонконогих підберезників. Їх посіяла моя дружина Ольга, яка, на жаль, уже покійна… Вона після чистки грибів залишки завжди викидувала під кущі смородини чи в малинник. Спори з грибів потрапляли в ґрунт, проростали, а відтак тішили нас своїми несподіванками. Того ж таки дня я зварив собі грибну юшку, а вже за столом згадував свою дружину…
Михайло ХАЩІВСЬКИЙ.
Чому мене в лісі кругами водили
Грибні розповіді пана Михайла нагадали мені, як сам колись гриби збирав. Любив ту справу завжди, цікаво було полазити хащами. Тепер часи не ті – боюся гадюк та вовків. Журналістам не пасує від них помирати, тому, якщо треба грибочків, знайомі спрезентують чи продадуть, а сушені біляки до Різдвяного столу передають друзі зі Старосамбірщини.
Але спогади зануртували… Одного разу мій знайомий дядя Коля вивіз мене у спринський ліс на білі гриби. Я ж звик як збирати «врожай»? Йдеш-йдеш, а воно (щастя) або попаде, або ні. Все навмання. З дядею Колею все було інакше. Ми йшли вгору дорогою за табором відпочинку. А він командував: йдеш в той бік метрів десять, там має бути. Я йшов і було… Далі ми знову йшли грунтовою дорогою метрів двісті і – там є полянка і мають бути грибочки… Причому, тільки біляків він називав грибами, все інше чомусь був шмельц – неповага повна! Так ми тими полянками лазили, поки кошики не наповнилися. Просто дядя Коля знав місця, де ріс наш гриб. А в якийсь момент він так закрутив наш шлях, що ми вийшли на те саме місце, де вже були – дурня якась! Виявляється, мій проводир мудріший, ніж я, він просто пустив мене в блуд, аби наступного разу уже без нього я не йшов його грибними стежками. Та я й не збирався, бо починався вже той зрілий вік, коли стаєш боятися вовків і гадюк…
Роман ІВАНЧУК.