П’ять років без Володимира Горбового

SambirWZ
18

П’ять років без Володимира Горбового

Вчора минуло п’ять років, як несподівано для усіх пішов у засвіти багаторічний голова Старосамбірської районної ради, громадський діяч Володимир Горбовий. Час минає, а рани від великої втрати не затягуються. І досі кажуть: такого, як він, уже не буде… А знаєте, Володимир Горбовий любив ставити перед собою та підлеглими завищені вимоги – треба прагнути до дуже високої планки, аби досягти найбільш бажаного і можливого. Ми хочемо нині розповісти лише про один день з його багатого громадського життя.

ТОВАРИШУВАВ на той час зі своїм колегою з Устрик Долішніх Пйотром Корчаком. Задумали відкрити міжнародний пункт пропуску на «Смільниці». Це була фантастична ідея, про яку могли мріяти лише великі романтики. Володимир Іванович згадував, що на самісінькому кордоні для перемовин стрічалися з паном Корчаком. Їм приносили два крісла: один з нашого боку, другий – з польського. Стражі порядку як одні, так і інші перелякано пильнували переговорний процес і те, щоб один не чкурнув до Польщі, а інший – в Україну. І тільки ті двоє розуміли значущість міжнародного пункту пропуску. Вікно в Європу, чи з Європи до нас – це наче засіб виживання. Ми тут, в Україні, ще мали робочі місця, але тенденція йшла до того, що настане час, коли за шматком дешевої ковбаси доведеться їхати до сусідів. Та й тепер пункт пропуску вигідний нашим заробітчанам… Завдяки «Смільниці» ми не лише виживали, ми стали багатими. Робоче місце мають митники-прикордонники, а люди з довкілля – машини, муровані хати і панську одіж…

Прикордонну структуру збудували, визначили день відкриття за участі чиновників високих рангів, але для того, щоб дійство відбулося, потрібно було отримати дозвіл відповідних міністерств та відомств. І Володимиру Горбовому залишався лише один день, щоб у столиці, для якої він не авторитет, зібрати з десяток підписів та печаток. У це складно повірити, але якраз за один день він зумів знайти вічно зайнятих чиновників, переконати їх і отримати від них автографи. Вся ця бюрократична круговерть могла тривати довгі місяці, але пану Горбовому вистачило одного дня. Зателефонував ввечері з Києва і повідомив радісну звістку – готуйте на завтра стрічку та ножиці. А у день новосілля скромно стояв збоку, бо слова про міжнародний пункт пропуску говорили не ті, які мрію перетворювали у реальність, а інші – високопоставлені чиновники з двох боків.

Таким він був, він ставив перед собою фантастичні завдання, які важко було здолати, але він долав. Його не можна було не послухати, бо був переконливим, йому не можна було відмовити, бо не для себе творив, а для громади. І ті, які їдуть через «Смільницю» нині, мабуть, і не здогадуються, хто колись сидів на стільці біля «колючки» і провадив перемовини з польським колегою…

Мине ще не один рік після смерті Володимира Горбового, а його однаково будуть згадувати, бо немало добрих справ започаткував та довершив. І тому ми подумали собі, що такі люди не вмирають, вони просто тихо відходять від нас…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити