Святвечір для незаможних треба було узгодити з нинішньою владою?
У день Святвечора колишній міський голова Самбора Тарас Копиляк, за традицією, влаштував бідним, самотнім містянам Вечерю. Треба сказати, років п’ять чи шість тому таку традицію започаткували підприємці міста, але потім її перебрав чинний на той час мер і сім’я Тараса Васильовича у родинному кафе «Романтика» збирала людей, для яких така Вечеря ставала місцем пошани, уваги, спілкування, спільної молитви та коляди.
Торік Тарас Васильович на такому дійстві сказав, мовляв, чи буду міським головою у майбутньому, чи ні, але кожного разу збиратиму вас тут… Гості невдоволено замахали руками, мовляв, ой, Боже-Боже, що ви таке кажете, ви ще довго будете разом з нами… Воля громади на минулих місцевих виборах була інакшою, але слова Тарас Копиляк дотримав і цьогоріч так само накрив столи. Але одна справа збирати бідних тоді, коли при владі, коли всі соціальні працівники доставляють своїх підопічних з усіх-усюд, коли тішаться, як то добре, що є такий мер, який усіх гуртує… А зовсім інша – коли той мер, який був, пішов у відставку. Колишній заступник міського голови Юрій Леськів телефонував до одного з керівних соціальних чиновників за кілька днів до дійства і просив про маленьке: допоможіть так, як попередніх років, доставити на Святвечір немічних людей. Відповідь буквально шокувала Юрія Омеляновича. Виявляється, треба, щоб Тарас Копиляк узгодив з нинішнім мером Юрієм Гамаром доставку бідних людей на Святвечір. Мова навіть не про чиїсь владні ґонори (теперішні чи колишні), а про те, що чиновник, який бере зарплату за те, що має створювати комфорт для соціально незахищених, забуває про підопічних, бо боїться гніву діючого господаря. Це, грубо кажучи, навіть не політика, а холуйство. Політика – це коли нинішня влада має довести попередній, що здатна зробити більше і ліпше, а холуй – це, згідно з тлумачним словником української мови, «слуга, який запопадливо прислужується кому-небудь, плазує перед кимось».
А виступаючи перед тими, хто прийшов (більше десяти осіб), Тарас Копиляк пошкодував, що чиновники вчинили саме так, бо, можливо, ті люди, яких зазвичай запрошували на колективний Святвечір, не мають більше з ким зустрітися, до кого притулитися, аби розділити радість Різдва. Говорили про це і ті, які прийшли… Хоча радість свята від меншої родини не зменшилася. А ми собі про інше подумали: нині є хтось при владі, завтра його не стане, але й тих же соціальних чиновників хочемо зрозуміти, бо наступного дня вони могли опинитися «на килимі» у шефа з невідомо якими наслідками. Проте, якими б не були наслідки, чи хто б не був при владі, все одно треба залишатися людьми – ну, був учора Копиляк, нині Гамар, однак бідні все одно залишаються… А раптом завтра знову стане Копиляк? Ми уже проходили доволі пікантний момент, коли дві каденції був Михайло Кіт, потім Тарас Тершовчин, потім знову Михайло Кіт. Ведемо до того, що історія має властивість повторюватися, а рядові чиновники з вічно улесливим фейсом прислужливо залишаються за будь-якої, вибачте, владної дупи…
Привітати гостей не побоялися прийти журналісти усіх друкованих видань (ми б прийшли і на інший Святвечір, якби його провадили нинішні владоможці), артисти та священик о. Богдан Добрянський. Минулих років отців було дещо більше. Тим, хто не потрапив того дня у «Романтику», організатори розвезли гостинці по хатах.
Але повернемося до Різдва. Незаможнім було цікаво, весело і по-домашньому тепло. А владні розбірки забудуться, бо з’являться нові теми, хоча осад, принаймні у немічних, залишився….
Роман ІВАНЧУК