Сесія на свіжому повітрі фінансово «підлікувала» сиротинець у Корналовичах та хоспіс у Сідому

Публікація про нове життя Корналовицького сиротинця була готова до друку ще на минулий тиждень, але ми свідомо її притримали, дізнавшись, що буде сесія районної ради, яка має виділити гроші на ремонт, який уже на викінченні. Подумалося, а раптом щось піде не так? І що тоді?

СЕСІЯ була виїзною і креативною. Так збіглося у часі, що вона припадала на переддень Дня Героїв, а тому голова ради Віталій Кімак вирішив запросити обранців в табір імені Кирила Осьмака. Насправді, якщо коронавірус десь і є, то радше в сесійній залі «білого дому», ніж у чистому гірському повітрі. Та й норм безпеки дотрималися сповна – депутатам понаставляли багато лавок і сиділи вони на визначеній відстані один від одного. Взагалі, такий формат цікавий. Уявляєте, безпосередньо у «сесійній залі» можна було просто так походити, покурити і навіть вголос поговорити… Спільну молитву у пам’ять про загиблих українських Героїв виголосив отець Ігор Поливка… Знаєте, минає каденція, а нам видається, що цей священник протягом усього часу був таким собі духівником районної ради, а в таких ситуаціях – навіть легким на підйом. Як Сприня, то Сприня: взяв і приїхав власним транспортом. Після молитви усі депутати були дуже благими і здавалося, що питання порядку денного пройдуть «на ура». Зрештою, вони так і пішли, хоча перед тим було і зясування деяких фінансових моментів. Наприклад, керівник фінансового відомства РДА Ольга Парпієва говорила про ті зміни до бюджету, які б дозволили розрахуватися з будівельниками, що провадили ремонт у Корналовицькому сиротинці. Сума – 571 тисяча гривня. У півмільйона увійшли здебільшого ті кошти, які не використали самі ж працівники сиротинця, які тривалий час були на «біржі», зрештою, і зараз там, хоча ходять на роботу, миють, прибирають і готуються. Директор «Рідного дому» Марія Янушевич теж мала бути на сесії на свіжому повітрі, але якраз виробничі справи у Корналовичах її стримали. Може якби була, то не виникло б запитання, яке на певний час зупинило благодатний хід сесії. Іван Кульчицький-Жигайло зажадав знати, хто ж виконавець робіт – природне бажання. Очільники району казали, що їх це не дуже переймає, головне, що роботи ведуться. Хтось додав, що честь і хвала тому підряднику, який взявся до праці взагалі без грошей, «купившись» лише на обіцянки. І хоч у Сприні нема телефонного покриття, але хтось таки додзвонився кудись і сесійна «зала» вдовольнилася – роботи провадить підприємець Лілія Федак. Хто вона така, ніхто уже не доскіпувався… На радощах від того, що питання після дискусій пройшло успішно, усіх своїх колег Віталій Кімак запросив на відкриття оновленого сиротинця в Корналовичі, де уже з 1 червня має знайти прихисток близько двох десятків дітей. Не сумніваємося, що охочі приїхати будуть, але нагадуємо, що до дітей без подарунків не їздять…

З Корналович наша сесія «перебазувалася» у село Сіде, де у нас теж проблемний об’єкт – хоспіс. Недолугому фінансуванню з боку Києва цього медичного закладу ми присвятили дуже багато уваги, бо структура, якою район так щиро пишався, раптом опинилася на грані знищення. Директор хоспісу Тарас Струк вкотре пояснював колегам-депутатам ситуацію – в Києві на такі паліативні структури заклали такий мізер коштів, що ліпше померти відразу… 42 тисячі гривень на утримання лічниці в місяць – це катастрофа!  Всеукраїнська катастрофа ще й у тому, що, скажімо рядовий чиновник Національної служби охорони здоров’я (порівнюйте цифри) власної зарплати у місяць має 50 тисяч… Якось воно, шановні панове, не дуже справедливо. Якщо і надалі гальмуватимуть зарплату, прогнозує пан Струк, то йому доведеться писати пояснення прокурору, а може навіть кримінальне провадження відкриють… Але вилізла на світ Божий і інша проблема: виявляється, хоспіс не може існувати без апарату штучної вентиляції легенів – термін у зв’язку з коронавірусом зрозумілий усім. А коштує він до півмільйона гривень. Не буде апарата, кажуть фахівці від медицини, можуть закрити сам хоспіс. То називається інакше: де тонко, там ще й рветься. Але і з цією проблемою начебто намітився якийсь прогрес. У всякому випадку, Тарас Струк у післясесійних кулуарах був дуже радий, бо бодай частково та тимчасово фінансові проблеми закладу знялися. Якими будуть подальші перспективи, важко судити. А втім, в Україні нинішнього зразка загадувати щось наперед дуже складно. У нас, знаєте, так складається, що постійно у бюджеті бракує грошей, а ми, на зло ворогам, все ж виживаємо… У питанні хоспісу нас трішки роздратувало інше. Не хочемо ображати депутатів, але до пана Струка під спекотним сонцем було немало запитань і пропозицій – відчуття таке, що багато хто неперевершений фахівець у справі паліативної допомоги… Зрештою, Тарас Миронович і сам не проти довго говорити про свій заклад, головне, аби слухали.

Роман ІВАНЧУК.