Так все добре починалося: польський інвестор купував землю…

Депутат Михайло Міхняк буде доводити суду, що журналістові «Високого Замку» «проплатили статтю»

Чесне слово, ми б не поверталися до публікації «Земелька комісія цікавилася, як польський інвестор допомагає нашим… церквам», але тема потрапила у соціальні мережі і я вирішив сказати дещо з того, чого не сказав раніше. Та й нові ситуації виникли.  

Все законно, але…

Насправді у мене як журналіста та Івана Пиртика як депутата різних рад давно склалися ділові стосунки. Імпонує його небайдужість до справ громадських, більше того, він непоганий як юрист і тому час од часу позитивно реагую на його міркування. Як і кілька місяців тому, коли він підняв серйозне питання: інвестор біля Рудок викуповує землю під своїми об’єктами. Землю продає Львівська ОДА, а відтак немала сума – близько двох мільйонів гривень, піде не в бюджет Рудківської громади, а в обласний, що і так багатий… І ми підтримали пана Пиртика, дали навіть рекомендації: алярмово звертайтеся до голови ЛОДА Максима Козицького, аби проявив благородство і залишив ті мільйони нам. Ну, не вийшло… Юрист Пиртик визнав, що земля продана законно.

Тому, коли мене запросив представник інвестора, депутат райради Віктор Брийовський на засідання земельної комісії, яку в Рудківській громаді очолює Іван Пиртик, був трохи здивованим. Про що тепер говорити, коли все відбулося? Махати вслід кулаками?.. Засідання земельної комісії пан Пиртик проводив при кворумі і з дотриманням усіх організаційних моментів – визнаю з певною заздрістю, бо, скажімо, самбірська міська земельна комісія дуже важко збирає кворум… Але тон доповіді пана голови мене трохи розхвилював, особливо в тому місці, в якому добродій Пиртик сказав, що чекали на засіданні не представника інвестора, а самого інвестора, і тим не менше, висловив ряд питань чи претензій – як хочете, так розумійте. Віталій Брийовський – керівник відділення фірми, як міг, так відповів про ремонт вулиці Залізничної, про благодійництво школам, садочкам, церквам, про вантажопідйомність машин… Знаєте, якби такі питання задавала сесія міської ради, міський голова Іван Лозинський, ще б можна було зрозуміти, але коли одна окремо взята комісія активних людей, яка хоче все знати, влаштовує такий «допит», то якось дивно – завтра поляка-інвестора буде викликати заради власної значущості, наприклад, комісія з питань освіти… Зрештою, ні для кого не секрет, що будь-яка громада може підписати з інвестором, який працює на її території, так звану соціальну угоду. Влада каже, якої помочі треба, підприємство, вивчивши свої можливості, допомагає, або ні. І ні про який тиск не може йти мова…

Слухаючи діалоги, упіймав себе на думці, яку не висловив минулого разу: а знаєте, чому в Україну не йдуть інвестори? Бо ми тут дуже хитро зшиті! Коли хтось приходить на нашу землю працювати зі своїм капіталом, бо ми самі не можемо, то відразу проявляємо до нього дуже багато інтересу, вимог, прохань… Таке відчуття, що вони тільки й мають нам догоджати. А те, що, наприклад, у Рудках будують потужний елеватор, що люди мають місце праці, що податки підуть в Рудківську ОТГ, що обробляють людські паї, що селяни отримують за них хоч якісь статки, то це земельній комісії не цікаво? Чи цікавіше поговорити з інвесторами з позицій, мовляв, от ми ВЛАДА! Якби комісія пана Пиртика, наприклад, розглядала питання неправильного внесення хімії на поля, мор бджіл, невиплату коштів чи зерна людям за їхні паї, недотримання сівозмін і таке інше, мені було б зрозуміліше… Ми тримали в таємниці від читача цю тенденцію, але якщо вже пішла така бесіда… Чуємо поміж інвесторами на Самбірщині та Старосамбірщині, що, коли мине термін угод з селянами на їхні паї, то будуть відмовлятися від грунтів – податкова політика в Україні, економічна ситуація загалом, підвищені запити різного штибу до інвестора, починають робити аграрний бізнес тут не таким вже й прибутковим. Тому, поки не окріпнуть місцеві фермери, давайте шанувати тих оброблювачів землі, які ще є.

Я справді завчасу покинув засідання земельної комісії, бо розмова плавно перейшла на паї в Сусолові. Наша газета принципово і давно не вмішується у земельні конфлікти, бо там у кожного своя правда і кінці з кінцями стулити до купочки нереально. Але у мене питання відразу до всіх попередніх влад, у тому числі і сільської: розпаювання земель проходило у дев’яності роки. Чому досі в Сусолові зберігається земельна напруга і чому нинішня земельна комісія не навела у цьому лад? Чи набагато ефектніше цікавитися благодійництвом інвестора?.. Поїхали ми з ратуші разом з Віктор Брийовським, з яким і приїхали, оглядати будівництво елеватора та вулицю Залізничну, яку начебто знищив інвестор. Ви потім зрозумієте, чому акцентую увагу на тому, куди пішов.

Засідання неглобальних питань?

Після публікації минулого тижня депутат Михайло Романович у соціальних мережах зреагував. Подаємо його пост повністю: «Щодо статті в газеті «Високий Замок. Самбірщина» від 4 червня 2020 року». Як голова постійної комісії з питань депутатської діяльності, етики, регламенту, законності та місцевого самоврядування Рудківської міської ради я був присутній на засіданні земельної комісії, яке відбулось 27 травня цього року, і на якому розглядались обставини купівлі земельних ділянок на колишньому заготзерні в м. Рудки фірмою ТОВ «Вест Агро Груп».

Хочу висловити кілька своїх міркувань щодо статті в газеті «Високий Замок Самбірщина», яка начебто описує всі події, що відбувались на земельній комісії, та поведінку її учасників.

Як мені стало зрозуміло ще під час комісії та було підтверджено потім в статті кореспондента, журналістів на засідання комісії запросив не голова комісії Пиртик І.М., а представники ТОВ «Вест Агро Груп». Це зразу насторожило. Чому прикута така велика увага представників ЗМІ до звичайного засідання комісії, на якому не розглядалось жодних глобальних питань, а всього-на-всього депутати, як представники інтересів громади, хотіли почути і зрозуміти: чому ТОВ «Вест Агро Груп» купило землю в Рудках в обхід міської ради; чому купило так дешево; як компенсувати втрати міського бюджету; як бути з ремонтом вул. Залізнична в м. Рудки??? Комісія проходила в конструктивному діалозі, голова давав можливість всім висловитись і поставити свої запитання. Все було в рамках регламенту і депутати діяли на підставі повноважень, наданих їм законом. Адже, насправді, взагалі не важливо, на якій комісії ставляться питання про дороги, землю, інвестиції, робочі місця чи бюджет! Важливо те, що будь-який депутат, згідно зі своїм статусом, має та зобов’язаний захищати інтереси громади! І мені, як колезі-депутату, хоч і не члену земельної комісії, було дуже приємно взяти участь в такому засіданні, поспілкуватись з представниками інвесторів та отримати відповіді на поставлені мною питання.

Мене сильно здивував у статті коментар стосовно грошової оцінки міською радою, аби орендна плата була більшою то міська рада «намалювала» собі більшу грошову оцінку. Пане журналіст, міська рада, згідно з рішенням №1039 від 18.07.2019 року, затвердила технічну документацію з визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки і яка становить приблизно 4,4 мільйони гривень. Дана грошова згідно державних норм може бути лише така, а не якась інакша.

Щодо журналістської етики та взагалі самої статті і особливо заголовку. Можливо, це моя суб’єктивна думка, але складається таке враження, що матеріал писала людина-початківець, яка не дуже обізнана з проблемними питаннями, які існують в Рудківській ОТГ. Не професійно, не взято коментарі у людей, чиї прізвища згадані в матеріалі. Також проглядається те, що журналіст упереджено ставиться до Пиртика І.М., і у статті всіляко намагається схилити думку на сторону іншого «учасника» матеріалу. Все це вказує на «замовність» даної статті. Не знаю, чи досягли «замовники» бажаного результату для себе, але я би порадив Пиртику І.М. подякувати журналістам за безкоштовну рекламу і завітати в редакцію газети з пляшкою доброго коньяку. Тим більше, і нагода скоро появиться – день журналіста на носі. А журналісту з такої оказії трохи виправити ситуацію і взяти коментар до статті у Пиртика І.М.».

«Помилка» свободи слова

З паном Пиртиком І.М. ми спілкувалися відразу після виходу статті і розмова відбулася в дусі взаємоповаги та взаєморозуміння. Більше того, я взяв підвищені зобов’язання і «замовив» матеріал – запропонував пану директору розповісти на сторінках газети про Рудківську сільгосптехніку, яку він очолює. Тобто, принциповість пана Івана має проявлятися не лише до підприємства з польськими інвестиціями, а й до власного. І якщо щось у когось вимагати чи ревізувати, то і до себе самого треба ставитися вимогливо. Я не хотів би розділяти пана Івана навпіл: тут я небайдужий депутат, а тут – начальник. Має бути два в одному, чи не так? Мене цікавить, скільки людей працює в сільгосптехніці, яка продукція йде, яка середня зарплата, скільки сплачено податків, у тому числі і за землю, які перспективи колись потужного підприємства бачить нинішній керівник? Думаю, це буде цікаво не тільки газеті, яка, з прикрістю констатую, мало про таке пише, а й рудівчанам загалом. Чекаю запрошення пана Пиртика на його підприємство. Брийовські своє нам показали…

Цілком логічно було б поставити крапку у цій темі, бо про що далі говорити, але під постом пана Романовича пішли коментарі. Коментарі – це святе, це голос народу. Як правило, намагаюся на них не реагувати, бо деякі автори тільки й хочуть «дискусій», але тут справа особлива… Є в Рудках депутат Михайло Міхняк, якщо не помиляюся, однодумець Івана Пиртика. Деякі його коментарі до теми я б назвав зухвалими… Не побоюся оприлюднити для своїх читачів: «Це істота, яка тримає у кишені посвідчення журналіста, бракує одного (професійності), а – це не купить йому пан Віктор (Брийовський – редакція), якому бракує (вихованості), що звертається до депутатів на «ти» – коли у залі працює комісія, яка вимагає працювати згідно Закону України», «Чим одне показало свою професійність, як працівник засобів масової інформації, а інше брак, елементарних якостей людяності та вихованості!» «Дивлячись на «професійність» п. Романа, видно не озброєним оком, що тут бракує моральних принципів а тим більше професійності. «Журналісти, були проплачені п. Віктором, після того, як пан Брийовський покинув комісію та так – звані, два журналісти зникли у не відомому напрямку, не взявши коментар у п. Івана, який пояснив, не долугим журналюгам чим насправді займається комісія…», «Псевдо журналісти пишуть туфту!».

Одного разу член виконкому Рудківської міської ради Ганна Городник, начитавшись коментарів добродія Міхняка про себе, вирішила подати на нього в суд за образу честі та гідності. Я тоді просив Ганну Василівну дати собі спокій з Міхняком – стрічка у Фейсбуці пробігла та й забулася. Але пораду відхилила і пан Міхняк пішов до суду. Справу програв, заплативши штраф. То була подія, після якої приїжджали навіть столичні телевізійники, бо це справді прецедент: Феміда покарала людина за дописи в соціальних мережах. Нарадити собі не йти до суду я уже не можу. Тим паче, перший раз Феміда так і не навчила коментувальника, що ображати людей не можна, і мабуть, розгнівається ще дужче, коли прийде ВДРУГЕ до неї за такими ж звинуваченнями… Але якщо тоді відповідачу треба було доводити значення слів «жінка бальзаківського віку», чи оправдовувати вуличні прізвиська, то тепер раджу молодому чоловікові подумати над словом «істота» Це про мене? Вам, друже, треба буде довести мою непрофесійність… «Чим ОДНЕ показало» – це ви про кого? Про мене у такому «відмінку», чи свою безграмотність підкреслили? Ви доведете мені, що я «не долугий (це разом пишеться) журналюга», і «псевдо журналіст», і «так званий журналіст». А найважливіше, чого не вибачаю навіть у час свободи слова: вам треба буде довести суду, що пан Брийовський проплатив мені за статтю… Готуйтеся, пане Міхняк, скріншоти зняті, адвокат працює…

І насамкінець ще один народний коментар, який вартий уваги. То не для суду… Одна пані, прочитавши статтю, зробила висновок, що хтось дуже боїться, аби молодий юрист не прийшов на голову ОТГ, і радить пану Пиртику не звертати увагу, мовляв, нехай собі пише, а ти роби свою справу. Повірте, якби мав за честь жити в Рудківській ОТГ, неодмінно проголосував би за пана Пиртика – просто дуже люблю, коли опозиціонери діючої влади, які критикують і досконало знають, як і що треба робити, самі приходять до влади… А потім їхні фан-клуби кудись зникають…

Роман ІВАНЧУК.