Хто мав зняти гіпс з поломаного дитячого пальця?

Головний лікар Самбірської ЦРЛ Богдан Марчук обіцяє дисциплінарні стягнення неуважним лікарям і вважає, що сімейні доктори не відпрацьовують своїх високих зарплат

Ми давно планували зустрітися на сторінках газети з головним лікарем Самбірської ЦРЛ Богданом Марчуком, бо його відомство – це живий організм, у якому усе і постійно міняється. З’являються проблеми – і це уже не дивина, є і радісні новини – закуповують нове обладнання, після певних затримок, але медикам таки виплачують гроші… Проте, пришвидшити нашу розмову змусив галас, який здійнявся у соціальних мережах. Пані прийшла в травматологію зняти дитині гіпс, а з нею повелися не так, як вважала за потрібне. Але якщо з цим фактом можна було розібратися, то у коментарях насипалося стільки емоцій та фактів, що треба було присвятити цілий вечір, аби все це засвоїти… Отож, вирішили шукати істину у цьому та інших питаннях з Богданом Марчуком.

-БОГДАНЕАндрійовичу, розумію, що ви головний лікар і будете захищати своє відомство, але якщо без емоцій: як насправді мало бути з тим гіпсом на дитячому пальці?

-Мова йде про лікаря-травматолога Ярослава Француза. Він не надавав першу допомогу, тобто не накладав гіпс дитині з самого початку, і, не будучи дитячим травматологом, не міг брати на себе відповідальність за зняття гіпсу і подальші наслідки лікування. У такій ситуації він мав би доступно пояснити матері, куди саме їй слід звертатися. Дитячого травматолога на той час не було, бо у відпустці, то ж, мати з дитиною мала б звернутися до завідувача травматології Володимира Чаплинського як травматолога вищої категорії. Тоді Володимир Петрович приймає рішення про подальше лікування.

-Відчуваю, що ви уже провели своє розслідування. То які підсумки і чи провадили ви виховну годину з травматологами?

-Так, кілька днів тому я зібрав усіх і пояснив їм ще раз, як треба поводити себе з пацієнтами. Видав наказ по лікарні про деонтологічні аспекти, тобто як медики мають поводити себе з пацієнтами. З наказом ознайомлені усі завідувачі відділеннями. Це була профілактика, але якщо хтось буде порушувати норми, то будемо вдаватися до серйозних дисциплінарних стягнень.

-Давайте на майбутнє і для інших пацієнтів: хтось зламав палець… До кого бігти, йти – на швидку допомогу, у поліклініку, у травматологію ЦРЛ. І, відповідно, хто повинен вести хворого до того часу, поки зламаний палець не зростеться?

-На практиці усе має виглядати так: людина отримала травму і звертається в лікарню. Їй надають допомогу і в подальшому вона лікується амбулаторно, тобто у фахівців поліклініки, або, якщо хворий потребує, наприклад, оперативного лікування перелому, то в стаціонарі ЦРЛ. Але ми йдемо до того рівня, коли будь-яке скерування у центральну районну лікарню, за винятком випадків, які загрожують життю, надаватимуть сімейні лікарі. Наголошу ще раз: людина, якій стало зле, найперше вона чи родичі, мають потурбувати сімейного лікаря, який і дасть рекомендації.

-Більшість коментарів до посту про палець були надто емоційними типу: «Який жах!», «Страхіття!». Про те, якими поганими словами називали дописувачі лікарів, ми помовчимо. Чи не здається вам, що з деякими лікарями треба провести бесіди на кшталт уважнішого ставлення до пацієнтів та родичів, які в лікарні можуть ставати не зовсім адекватними, дуже емоційними.

-І на це я звернув увагу. До нас не йдуть з радощами, а з проблемами і болями. Тому лікар, яким би не був заклопотаним чи втомленим, мусить проявляти такт, увагу та повагу. Більшість колег відповідає цим нормам, а з деякими проведу додатково виховну годину.

-Богдане Андрійовичу, не хочу нікого образити з ваших, сумніватися у компетенції медиків, але у нас доволі поширеною є тенденція, коли хворі поступають до нашого шпиталю, але відразу їдуть на Львів. Або навіть минають нашу ЦРЛ і відразу туди. Кажуть, що самбірським лікарям не довіряють. Зрештою, свого часу навіть головний лікар обласної клінічної лікарні Михайло Гичка розповідав нам, що, за їхньою статистикою, з наших теренів приїжджає багато недужих, хоча їхні хвороби легко мали б лікувати у райцентрі. Ви не вважаєте це прикрим симптомом? Або, перепрошую, падінням авторитету місцевої медицини. Ми чому про це так детально говоримо? Відбудеться територіальна реформа і Самбір стане центром для багатьох сусідніх районів. Відповідно, наша медицина має бути центровою, або таким собі неофіційним госпітальним округом. І цей рівень треба підтверджувати…

-Я допускаю певне падіння авторитету самбірської медицини, але не тому, що у нас погані фахівці. Сильного кадрового потенціалу нам вистачає ще на багато років. Інша справа, що пацієнт сам вправі обирати місце лікування. А їдуть до Львова не тому, що у нас гірше, а тому, що в обласному центрі є значно більше сучасної діагностичної апаратури. Хоча я мушу сказати, що за останній рік і ми немало придбали для ЦРЛ – комп’ютерний томограф, хоча він і приватний, але раніше взагалі цього не мали і пацієнти їздили у Дрогобич і Львів, сучасний наркозний апарат, кардіомонітор, апаратуру для лабораторії та інше.

А втім, наша ЦРЛ, повірте, не страдає через відсутність пацієнтів. Бувають ситуації, коли в окремих відділах нема вільних ліжок. І не можу не сказати. Сотні пацієнтів йдуть з лікарні з вдячністю, але вдячність сприймається не настільки емоційно, як, скажімо, незнятий гіпс з пальця.

-Давайте поговоримо про первинку. Коли скажу щось не так, то ви мене підправте. Пацієнт захворів – це щодня відбувається. І за традицією, відразу летить в центральну районну лікарню, минаючи свого сімейного лікаря, відразу стрибає на вторинний рівень у відділи ЦРЛ, хоча, як відомо, сімейні лікарі отримують значно більші зарплати, ніж ваші хірурги, травматологи, педіатри, терапевти та інші. Несправедливо! Так ось, чи відпрацьовують сімейні доктори свої зарплати і чи справді вони стали першими помічниками своїх пацієнтів?

-Позитивною стороною реформи на первинці є наразі лише те, що лікарі отримали більші зарплати, а пацієнт може вибирати вільно сімейного лікаря, хоча він міг це і раніше робити. Але мушу правдиво констатувати, що первинка недопрацьовує. Усі амбулаторні пацієнти після обіду, в суботу та неділю звертаються в ЦРЛ, у приймальне відділення, а потім лікарі ЦРЛ з зарплатою набагато меншою, ніж сімейні, надають кваліфіковану допомогу. А «сімейники» у суботу-неділю і ночами відпочивають від важкої праці. За словами в.о. міністра Уляни Супрун, на первинці мають бути створені цілодобові пункти невідкладної допомоги, а пацієнт до сімейного лікаря може телефонувати навіть уночі. Я не говорю про ті ситуації, коли хворий потрапив в аварію, чи виник стан, який загрожує життю. І що з цим робити, спитаєте ви і матимете рацію. Сімейні лікарі мусять знати і окулістику, і хурургію, і інші галузі, а відтак скеровувати пацієнтів, якщо вважають за потрібне, до вузьких спеціалістів. Але я б хотів, аби пацієнти знали: якщо сімейний лікар скерує їх до вузького спеціаліста, то гроші від сімейного лікаря підуть за пацієнтом. Однак найперше, сімейні лікарі повинні зрозуміти, ким вони стали, і міняти власну психологію та ставлення до роботи і відвідувачів. Іншими словами, відпрацьовувати свої високі зарплати, а не вважати, що то доплата до того, що вони роблять чи не роблять…

-Ви завжди були поборником того, аби у приймальному покої чи в хірургії був за державний кошт набір найнеобхідніших медикаментів на першу гірку хвилину порятунку людини. Є такий запас?

-Запас є, але він мінімальний, хоча я розумію, що важкий хворий, потрапивши до нас, потребує помочі уже, незважаючи на те, чи має він при собі гроші, чи ні. Ми над цим працюємо, я звертаюся у міську раду і мені у багатьох випадках йдуть назустріч. Але, крім медикаментів на першу поміч, значно серйозніше звучить проблема нестачі коштів на зарплати медикам. Хоча цей аргумент хворих не повинен турбувати.

-Самбірська ЦРЛ завдяки меру Самбора Юрію Гамару та депутатам придбала деяке необхідне обладнання, про це ви уже сказали, але значно цікавіше інше: ще щось плануєте придбати задля авторитету лікарні?

-Пріоритетом на наступний рік буде придбання сучасного цифрового рентгенапарату, який дозволить краще діагностувати захворювання. Тобто, якість обстеження буде значно вища. Можна сказати, на рівні Львова і Києва. Апарат коштує кілька мільйонів гривень. Приблизно таку ж суму нам виділяла влада цьогоріч, але ми вирішили придбати більше дрібнішої не менш необхідної апаратури, а наступного року чекаємо на рентгенапарат.

-Чи спостерігається відтік наших медиків за кордон?

-Самбір нічим не відрізняється від інших територій України і ми так само відчуваємо відтік кадрів. Особливо молодшого і середнього медичного персоналу. Повірте, не кожна медсестра у важкому відділі може відпрацювати добу  лише за 4 тисячі гривень у місяць та ще й із затримками. Втримати кваліфікованих медпрацівників можна лише високими зарплатами.

-І нарешті, улюблена тема усіх часів і медиків: чи буде вистачати зарплати вашим колегам до кінця року?

-Дефіцит зарплати на початок року становив 20 мільйонів гривень. Проведена оптимізація дозволила зекономити 6.5 мільйона гривень і при цьому нам бракуватиме до кінця року 13,5 мільйона. Місячний фонд зарплати, для орієнтації, – майже 5 мільйонів. Спасибі міській раді, яка додала на зарплати більше 2 мільйонів гривень. Що стосується наших сусідів – Старосамбірщини та Турківщини, то в Самборі їх пролікували на суму приблизно 4 мільйони, однак домогтися у них повернення заробленого дуже складно. Виходить парадокс: їхніх людей приймати мусимо, а гроші за них їхні громади платити не хочуть…

Роман ІВАНЧУК.