«Та я через свою біду увесь зір виплакала…»

Минулого тижня керівники “білого дому” Віталій Кімак та Леся Ленартович їхали у Воютичі та у Чукву на могили Героїв  Ігоря Добровольського та Івана Луцишина. Вони загинули на сході рівно два роки тому… Вмостився у автівку за компанію і я. Ні, це не піар-акція, як дехто може подумати, це звичайне людське бажання без помпезності, промов,  велелюддя просто помолитися на могилі хлопців, яких ніколи не знали, але які втратили життя  за нас з вами.

Два роки минуло, як хутко біжить час… Звернув увагу, що на обидвох могилах є запалені лампадки, значить, не тільки ми, мабуть, не тільки родичі, сюди приходять. Я колись помітив, що й самбіряни, буваючи на могилах своїх рідних, приходять до Меморіалу Слави, де поховані Герої. Видно, бажання помолитися біля цих могил є потребою для багатьох… В Чукві, уже коли йшли до своєї машини, побачили, що у ворота цвинтаря зайшла жінка, звичайна проста селянка, у гумовцях (дощ ішов), скромно одягнена… Ми упізнали у ній матір Івана, а вона нас – не відразу… Привіталися, пані Наталя аж тоді упізнала владоможців: “Та я через свою біду уже увесь зір виплакала”…  Пам’ятаєте, не так давно у Дністрі втопився хлопчина – четвертокласник з четвертої школи… Так ось, це був внук пані Наталії і племінник загиблого Героя… Господи, скільки то сил треба мати, щоб таке горе пережити…

Роман ІВАНЧУК.