Медики, відсидівши сесію міськради, вибили для себе майже 2 мільйони гривень
Зарплати медсестрам і санітаркам, «труповозка», сміттєвозка, спортивний майданчик – і «балабол» в додачу
Коли липень з жовтнем збігаються
Минулого тижня медичну тему (улюблену протягом кількох останніх років) ми скінчили тим, що медсестри і санітарки спочатку домагалися зарплат у “білому домі”, потім в ратуші, а згодом перекрили дорогу біля “Літа” і ходили собі гарно вималюваним пішохідним переходом взад-вперед, демонструючи громаді той факт, що чотири місяці сидять без зарплат. Точніше, не сидять, а працюють “на Боже”. Коли повернуть їм зароблене, ніхто не каже, або боїться щось казати. А наступного дня, коли сидів у сесійній залі міської ради разом з медсестрами, почув радісну новину: у той час, коли жінки міряли ширину дороги біля “Літа”, їм стали приходити есемески, що карткові рахунки поповнені. Тобто, дали чи то аванс, чи то зарплату за липень. Все у нашій Україні перемішалося, як в салаті олів’є, який для санітарок уже недоступний, – липень залазить на жовтень, минаючи інші місяці – бардак! Треба сказати, що молодші медичні працівники довго терпіли наругу над собою, але таке запізнення публічних акцій пояснили нам тим, що кожного разу сподівалися… Хоча поруч з тим, кожен з нас, пацієнтів, може мати до лічниць свої претензії і абсолютно справедливі, бо нині дешевше вмерти і радісно поїхати на цвинтар на новому катафалку, ніж лікуватися.
Діти з одягу виростають швидше, ніж мами отримують гроші
Позаминулого вівторка (після “Літа”) ми зустрілися з пікетувальниками у міській раді. Акурат перед десятою ранку звідусіль почало підтягуватися жіноцтво. Ми уже знаємо в обличчя – медсестри і санітарки. Прийшли домагатися у міської влади грошей на зарплату. Взагалі, особливість нинішньої каденції у тому, що кожного разу на сесії у тій чи іншій потребі сходиться багато невдоволених і тепер треба бігти у залу завчасу, щоб хтось із чергових мітингувальників не зайняв моє улюблене місце на задній лаві. Заразом, коли депутати сваряться, можна знайомитися з новими і цікавими людьми. Як от із медсестрою, яка скаржилася нам, що овдовіла, має сина-підлітка, який росте швидше, ніж вона отримує зарплату. І та одіж, яку йому купила, за кілька місяців стає короткою… Більше того, жінка ще не вмикала у своєму помешканні опалення, бо не знає, чи зможе розрахуватися за газ. Гадаю, таких оповідок можна було у залі назбирати близько півтори сотні.
Перед тим, як перейти до розподілу грошей, виступала начальник фінансового відділу Раіса Сас. Її розповідь офіційно називалася звітом про міський бюджет за дев’ять місяців. Треба сказати, Раіса Григорівна дуже добре орієнтується у морі цифр і може навіть назвати якусь податкову недоїмку якогось уже неіснуючого підприємства ще часів Першого Кота. Так і цього разу навела багато цифр, причому дуже добрих. Нам давно не доводилося чути такого оптимістичного звіту – практично з усіх показників Самбір випереджує прогнози, не кажу уже з порівнянням минулого року, і гроші сипляться на ратушу, як недавні рясні дощі. Ми не будемо втомлювати вас вашими ж мільйонами при численних нагальних потребах у місті.
Що стосується проблем медицини, то місто гроші за своїх хворих сповна віддає районові, а вже район фінансує та адмініструє медицину. Ті гроші, які нам дали на медицину, ми вже давно проїли через те, що їх було мало і штат працівників з їхніми ставками у цю суму не вміщався.
Зараз спробуємо коротко передати міркування медиків та влади. Оксана Настьошин, яка як профспілковий лідер медиків охарактеризувала ситуацію, назвавши її критичною. Оксана Іванівна виступала кілька разів. Місцями складалося враження, що вона уже не просто захищає колег, а пишається сама собою, бо думки повторювалася. Тим не менше, ми визнаємо їй рацію у вимогах. Мовляв, знаємо, що місто свої гроші віддає, але цього замало. Медики не знають, яке бачення розвитку медицини у міського голови Юрія Гамара. Вони щодня бачать людську смерть і звикнути до цього не можна. Мер перед виборами обіцяв сприяння, а його нема, тому виборці пришли питати, де обіцянки. Далі пані Оксана дорікнула тим, що їхній податок із зарплат залишається у місті, от місто нехай і віддає. Люди доїжджають на роботу та навіть за маршрутки нічим платити. Одне слово, щоб якось дотягнути до нового року, треба 20 мільйонів гривень. Нагадала, що 130 осіб з медицини уже викинули за “борт життя”, а якщо слідувати логіці столичних начальників від медицини і “влізти” у визначену їм суму, то треба звільнити ще 600 осіб. А якщо позбутися чотирьох сотень пенсіонерів, то хто прийде на їхнє місце і малу зарплату? Потім хтось дорікнув, мовляв, звільнили лікаря, якому залишалося 3 роки до пенсії, а на його місце уже взяли молодого фахівця. У цьому місці пояснення дав головний лікар Степан Скірин, мовляв, прийняли одного стоматолога, якого вчили на державній формі, а тому мусили взяти і то лише на 0, 25 ставки. Взагалі, ті дроблення ставок – то своєрідний порятунок для людей, а для бюджету – кабала, позаяк за кожного, хто працює на чверть, податок треба платити, як з цілого…
Колишній головний лікар і депутат Юрій Денько сказав, що повертаються лихі дев’яності, коли медсестри отримували зарплату продуктами і промисловими товарами, що у всьому цьому нині вина місцевої влади, яка “не тягне кошти” в медицину, що у Турці і Старому Самборі при таких же штатах нема самбірських проблем, що діяльність влади довела до розподілу медицини на міську і районну, проти чого боролися усі попередні головні лікарі, хоча перед виборами Юрій Гамар обіцяв втримати медицину як єдину структуру. І наприкінці сказав, що в прохолодну лікарню носили газету партії Воля на доброму папері, а медсестри обурювалися, мовляв, ми без зарплат, а влада захищає себе на дорогому папері… Самому мерові той спіч не сподобався. Спробував “наїхати” на пана Денька, але безуспішно – зал оправдань від мера не сприймав. Хоча Юрій Петрович встиг кинути у зал репліку про те, що завдяки таким головним лікарям як Юрій Денько (зокрема) і виникла така ситуація. Далі медична публіка зажадала, щоб кожен медик-депутат висловився. Микола Юркевич казав, що гроші на майданчик зі штучним покриттям на Шухевича, сміттєвоз можуть почекати, бо найперше треба вдовольнити медиків. Роман Павлішак пробував пояснювати, що всі знали, мовляв, наприкінці року грошей не буде, ба, навіть якщо об’єднані громади віддадуть борги, все одно буде мало… Андрій Жовнір назвав ситуацію критичною, сказав, що без зарплати люди не можуть працювати і треба виділити “певну суму для перекриття певної заборгованості”. Від імені народного депутата Андрія Лопушанського виступив його самбірський намісник Ігор Несторак, зазначивши, що шеф зустрічався з медиками, тримає ситуацію під контролем, мав зустріч з заступником міністра Романом Іликом. Він, Ігор Несторак, коли був при владі у районі, стримував наміри створення хоспісу, який начебто тепер у медиків відібрав багато грошей. Слухачі не конче були вдоволені, частково, і цим виступом, бо їх цікавить не контроль над ситуацією, а гроші у банкоматі.
Степан Скірин спробував вдихнути оптимізм: щомісяця надходить субвенція і якось ті дірки будемо латати. Потім Юрій Гамар на вимогу громади, присутності якої він дуже втішився, розповідав про день міста. Мовляв, навіть воїни АТО не були проти святкувань, бо посмішки дітей у рідному місті їх надихають. Зрештою, додамо від себе, 250 тисяч гривень, потрачених на день народження Самбора, медиків не рятують… І запропонував людям найняти автобуси і усім гуртом поїхати до Львівської ОДА домагатися грошей. Хоча, ймовірно, сам розумів, що губернатор Олег Синютка не має “в кишені” такої суми… Ще один колишній лікар Ярослава Юркевич розпочала з того, що ситий голодного не розуміє. Ситою вона, мабуть, мала на увазі владу, а голодними – медиків… І сказала, що нічого людям кудись їздити… Може й так, бо справа медиків – лікувати людей, а не вибивати собі заборговану зарплату.
Мільйони ділити – то не «клоунами» прозиватися…
В такому режимі ми працювали уже більше двох годин, хоча ловив себе на думці, що все це уже чув. Чув, мабуть, і Юрій Гамар, і депутати, тому дискусії можна було б припинити уже на перших півгодини. З лави преси я спробував гукнути депутатам – переходіть до обговорення проекту рішення. Моїй новій знайомій медсестрі, що сиділа поруч, це не сподобалося. І вона дорікнула: не хочете нас чути… Ще й натякнула: коли прийду до неї тиск міряти, то вона теж не захоче… На всяк випадок, перепитав, з якого вона відділу, а почувши, що з онкології, мало дар мови не втратив. До слова, медики заблокували вихід з сесійної зали – депутатів (і навіть мера) впускали, але не випускали. Мене відпустили тільки тому, що я, Богу дякувати, не депутат і дав “чесне журналістське”, що в деталях все опишу.
Далі дивовижним чином (після пропозицій голови бюджетної комісії Світлани Дудко) переплелися у немислимому клубочку бюджетні потреби: сміттєвозка, “труповозка”, майданчик зі штучним покриттям, утеплення під’їздів багатоповерхівки на Коперніка і зарплата медикам. За другої спроби гроші розділили: медикам дали 1 мільйон 800 тисяч, хоча ще день перед тим з ратуші їм світило лише 500 тисяч, але й виділене – крапля у морі. А може з таких крапель і море складеться? Медики, відчувши свою силу, втішившись, що дають більше, як у казці про золоту рибку, вирішили підвищити планку до 2 мільйонів, але зійшлися на серединці – 1 мільйон 800 тисяч. При цьому обділили освітян, бо зняли з місцевої профтехосвіти 300 тисяч гривень, хоча окремі депутати пропонували зняти з майданчика гроші, а освітян не зачіпати. Адже, як відомо, освітяни менш терпеливі, ніж медики… Були суперечки, чи треба нам майданчик зі штучним покриттям? Треба, бо півмільйона дає область і, якщо не буде нашого співфінансування, то й область покаже нам фіґу. Близько 100 тисяч гривень, за наполяганням депутата Романа Барни, пішло на утеплення сходових кліток багатоповерхівки. Заклали гроші на купівлю катафалка, бо той, який є, уже не пасує Самбору. Ламається навіть тоді, коли домовину на цвинтар везе. Стояло питання викупу у підприємця Ярослава Кузьмяка сміттєвозки. Юрій Гамар сказав, що коли пан Славко відмовиться до нового року брати гроші за оренду своєї машини, то і лікарям можна додати. Пан Славко відповів, що машина їздить і він нічого не домагається, хоча, як ми розуміємо, їздить собі у збиток. Фахівці підрахували, що Ярослав Степанович благородно віддає суму своїх збитків на користь міста.
Але у всьому цьому виникла і нестандартна ситуація, бо навіть після того, коли пан Кузьмяк поклав на конто громади сміттєвозку і заробіток, міський голова у якійсь іншій суперечці назвав Ярослава Степановича “балаболом”… Сам пан Кузьмяк був настільки ошелешений відвертістю мера на свою адресу, що на кілька секунд втратив дар мови. Єдине, на що спромігся, віддати тим же: “Ти сам балабол”. Якщо депутати, які, ймовірно, звикли до ще перченіших слів, сприйняли удар гідно, то для медсестер, для яких ратуша – майже, як церква, це було обухом по голові. Вони казали, що від мера такого не чекали, навіть якщо він так думає. Не виключено, пан Славко ще дужче образиться на міського голову, якого вів до влади, і дасть ще одне інтерв’ю Модній газеті… В іншому моменті обранці прозивався “клоунами” – це теж не найгірше, що можна почути. У відповідь “клоун” відповів мерові тим же “клоуном”…
І наостанок. Коли ми, втомлені проблемами медицини, “труповозок”, сміттєвозок, спортивних майданчиків, вийшли під ратушу вдихнути свіжого повітря, побачили, що туди увійшов сам Кіт Михайло Іванович. Дурня відразу полізла у голову: повертається до влади допомагати Гамарові розрулювати медичну тему… Але Михайло Іванович, до речі, не зле виглядає, почувається бадьорим, розповів журналістам на імпровізованій прес-конференції під ратушею, що пану Гамару треба брати листи на Київ і їхати вибивати гроші. Ми додали, що слід взяти і “кубелю”, але Михайло Іванович скривився на це слово. То ж, можна їхати і без “Хенесі” та кількох палок копченої ковбаси.
У п’ятницю в “білому домі” засідали влада, керівники медицини та об’єднаних громад. Мова йшла про те, щоб об’єднані громади сповна і вчасно розраховувалися за своїх вилікуваних жителів. Проте з’ясувалося, що об’єднані громади віддали уже більше 5 млн. з початку року і невдоволені медичним обліком – начебто, виставляли об’єднаним рахунки і за тих, що померли три роки тому. Тим не менше, керівники району упросили голів громад додати грошей авансом.
Роман ІВАНЧУК.