55! Ювілей Самбірського симфонічного оркестру

І стільки ж років на його «диригентському мостику» – Роман Паньків

Такого творчого колективу, як симфонічний оркестр Народного дому Самбора, не мають районні і навіть деякі обласні центри України. Та ба, може і в інших країнах нема.

А Самбір має. І не мало-небагато, а вже 55 років на рівні художньої самодіяльності, бо ніхто з музикантів не отримує  зарплатні. І увесь цей час художнім керівником і диригентом  беззмінно є Роман Паньків.

Мрія створити такий колектив виникла у молодого викладача-хормейстера Самбірської дитячої музичної школи наприкінці 50-х років. У цьому, в 1952 р. заснованому навчальному закладі, Роман Паньків почав працювати після науки у Дрогобицькому музучилищі і служби в армії. Після року праці вступив на заочне навчання у Львівську консерваторію, а як здібного фахівця його призначили завучем школи. От тоді  і взявся за свою мрію.

Шукати оркестрантів не склало проблем: в Самборі, крім музичної школи, викладачі музики були в тодішньому культосвітньому технікумі (тепер училище культури), педучилищі, школах міста, відгукнулися і аматори. Розпочалися репетиції. У співпраці з керівником драмгуртка Будинку піонерів Тамарою Підгаєвською Роман Паньків взявся за постановку дитячої опери Миколи Лисенка «Коза-Дереза». Її прем’єра  відбулася  5 грудня 1960 року в залі Будинку офіцерів. Цей день вважають Днем народження симфонічного оркестру. У 1968 році колектив удостоїли почесного звання «Народний» і відтоді він його постійно підтверджує, у тому числі і участю у фестивалях, конкурсах. Без артистів не обходиться жодне поважне свято, зокрема вже традиційні духовні акції «Різдвяна феєрія», «Тобі, Господи!».

За п’ять з половиною десятиріч через симфонічний пройшли сотні музикантів. Адже в його складі постійно виступає понад півсотні людей. Щорічно відбувається, так би мовити, ротація. Студенти училища культури закінчують навчання, дехто міняє місце проживання, декому здоров’я уже не дозволяє брати в руки музичні інструменти. Відійшли  у вічність ті, які були першими – Анатолій Любаневич, Мирон Кавчак, Іван Бжезінський, Ігор Копистинський, Борис Марченко, Віра Ланьо, солісти Іван Скробало, Ілля Чайка та інші.
Таким стажем, який має маестро, можуть похвалитися оркестранти Микола Цуприк, Петро Лукавецький, Володимир Городиський, Володимир Серединський, Ірина Козлова, Зеновій Коваль. Крім них, зараз основу оркестру становлять Ігор Захарченко, Лідія Куриляк, Генріх Мельнарович, Михайло Ксенич, Юрій Стебельський, Ігор Янів, Іван Бобак.

Творчий звіт народного симфонічного оркестру, присвячений ювілею, відбувся у залі органної та камерної музики училища культури. Це було дійство вищої сценічної проби. Шанувальники прекрасного мали змогу насолодитися не лише мело-діями класики, а й чудовим співом теперішніх солістів колективу – Ольги Голод, Світлани Захарченко, Заслуженого працівника культури України Ярослава Надуличного, Івана Хая, Ігоря Теплого, Віктора Щомака. А директор обласного центру народної творчості Роман Береза, привітавши свого колегу і його колектив з двома п»ятірками, виконав з оркестром «Баладу про Довбуша».

У серпні наступного року Роману Паньківу виповниться 80 років. За цей час він був директором дитячої музичної школи і училища культури, його удостоїли звань «Заслужений працівник культури України» та «Почесного громадянина міста Самбора», лауреата літературного конкурсу ім. Мирона Утриска. Він – вчитель-методист вищої кваліфікаційної категорії, має інші нагороди і титули. Але найбільшою своєю нагородою Маестро вважає свій симфонічний оркестр.

І до слова… У минулому номері «Високозамківської Самбірщини», коли описував фестиваль «Полегойки, бойки!», зовсім ненароком дівчат-музиканток на світлині назвав школярками з Тисовиці, хоча насправді це славний гурт з Тур’ївської школи. Це їм підвладні всі музичні інструменти. А тому, коли в майбутньому писатиму про них, то уже точно нічого не переплутаю. Просто того дня було стільки прекрасних колективів, що не гріх було і розгубитися.

Ігор ТИЛИЧКО