Юрій ЛЕСЬКІВ: «У проблемі старого єврейського кладовища найперше треба пом’якшити риторику…»
Самбір у пошуках компромісу в темі облаштування території колишнього єврейського кладовища. Наші сумлінні читачі уже знають, що останній штрихом у цій проблемі було звернення Глав Церков до громади Самбора з приводу цієї місцини.
ПАТРІАРХИ вголос заговорили про мудрість самбірян і про те, що хрести треба перенести. Ми упевнені у тому, що тема ще довго буде жити на сторінках ЗМІ, зрештою, як і в умах людей. Є, певна річ, містян, які кажуть, що ці хрести їм не потрібні. Однак більшість, «в’їхавши» у проблеми, каже, що на нашій землі ніхто не має права нав’язувати нам свою волю. А втім, ми не збираємося ділити Самбір на більшість чи меншість. Ми просто пробуємо знайти істину. Саме тому сьогодні попросили висловити свої міркування заступника міського голови з гуманітарних питань минулої каденції Юрія Леськіва. Річ у тому, що це саме той чоловік, який за час праці у ратуші приймав не одну делегацію представників єврейських громад світу, уміє з ними говорити і, маємо підозру, вони інколи до нього дослухалися…
-Вже три роки, – каже пан Юрій, – не займаюся цими питаннями, але періодично спілкуюся з учасниками цього процесу. Коли чи то одні, чи інші просять поради або рекомендацій, даю їх. За останні три тижні мав можливість зустрітися як з представниками єврейських громад, так і духовенством Дрогобицько-Самбірскої єпархії УГКЦ.
Коротко про враження… Передусім учасникам перемовин вартує пом’якшити риторику. Друге – цю ситуацію позитивно можна розв’язати тільки за умови, якщо до спорудження майбутнього меморіалу будемо підходити по секторах. Тоді стане зрозумілим, що хрести на цій території (вхід з вулиці Купилевої – зліва) абсолютно не стоять на перешкоді початку робіт. Праворуч уже сьогодні може бути облаштована територія меморіалу, а це дві третини загальної площі. Саме ця територія (справа) є територією старого єврейського кладовища. Ліворуч – територія, на якій не було мацей. Однак там є захоронення. Два з них – це масові захоронення розстріляних євреїв та українців, які рятували їм життя. Одне захоронення – могила 17 розстріляних бійців УПА. Так історично склалося, що одна територія об’єднала людей різних національностей і не вважаю, що вона (територія) має сварити сучасників, чи стати місцем роздору. Право на рішення про перенесення в інше місце освячених хрестів має належати виключно громаді Самбора. Але смію запевнити, що чим більшим буде тиск з будь-якого боку – чи то Глав Церков, чи то представників єврейських громад світу, тим довшим буде цей процес і громада буде менш поступливою. Це мусить бути місце, яке має об’єднувати людей. Але якщо й надалі спостерігатимемо непоступливість чи категоричність, або існуватиме відчуття інших мотивів, аніж вшанування загиблих, далі будемо бачити непокошені трави, бур’яни і чагарники чи то зліва, чи то справа…
І насамкінець хотів би порадити нинішнім господарям ратуші бути дуже обережними і дипломатичними у цих питаннях, бо, повірте, влада з’являється і зникає, а історія залишається.
Роман ПОГОНИЧ.