Бідні ті села, які не мають таких фермерів, як Володимир Кужидло
А що вдієш, коли такі часи настали, що ліпше мати своїх людей скрізь. Лобіювання інтересів громад ще ніхто не відміняв, а тому кожен депутат обласної ради хоче якомога більше всього на свій округ. Тим паче, коли мова йде про Самбірщину, яка, на жаль, роками не мала свого лобіювальника. Нині уже відверто можна казати про те, що завдяки Володимиру Кужидлу, який є членом обласної дорожньої комісії, у район намітили цьогоріч значну суму на ремонт шляхів з обласного бюджету. Зокрема, як ми недавно писали, 13 мільйонів…
Взагалі, Володимир Кужидло у нас, хоч і знаний фермер, проте багато хто колись твердив, мовляв, простий трудяга на землі, навіщо йому обласний «парламент» і що там буде робити? Насправді, швидко «в’їхав» у депутатські справи і нічим не поступається іншим – ні інтелектом, ні підходом до справ, ні організаторським хистом… І що цікаво, у пана Володимира як депутата обласної ради, коли йдеться про лобіювання інтересів, то не своїх – ґаздівських, а людських. Його аграрне підприємство «Оазис К» було самодостатнім ще до депутатства. І навіть не брав державних допомог на розвиток, залишаючи їх іншим.
Станом на сьогодні, обробляє 900 гектарів людських паїв. Розпочинав з кількох десятків у Волебаранецькому керунку, а доріс майже до тисячі. Люди віддають ґрунти в оренду тим, кому довіряють. Отож, рівень довіри до «Оазису» високий, незважаючи на те, що великі латифундисти масово охотяться за землями, причому уже розробленими. Те, що свого часу брав пан Кужидло, було більше схоже на молоденький ліс, але викорчував деревину і повернув рідній землі її первинне призначення.Фермер платить за гектар паю орієнтовно 2 тисячі гривень. І це немало. Хтось бере грішми, комусь більше пасує зерно.
Утримує у своєму господарстві близько 400 голів свиней і має з того добрий зиск і усе, чого досягнув – з праці рук. Великим латифундистам з іноземним капіталом простіше – їм Європа підкидує вигідні кредити і ті можуть дешевше виробляти продукцію. Але у цих “квартирантів” на селі трохи інша, ніж у Володимира Кужидла, психологія: чужаки – аби лише витягнути із землі побільше, привозять свою техніку та людей двічі на сезон: посіяти і зібрати, понищивши хімією і ґрунти, і дороги. Коли ж у селі працюють місцеві фермери, то пильнують не тільки свою репутацію, а й раціональне використання землі, розумне застосування хімії. Бо дивляться у перспективу, а не в одноразовий заробіток. Свій фермер по сусідству – це людина, яка завжди і у всьому допоможе іншим. Це, знаєте, не подаруночки привезти від Святого Миколая, щоб знимку для ЗМІ зробити, це постійна поміч людям. «Оазис» Володимира Кужидла постійно допомагав продуктами Міжгайцівській лікарні, фінансує спортивні команди сіл Баранівці, Воля Баранецька, Берестяни, профінансував будівництво спортивного майданчика у Волі Баранецькій – більше 200 тисяч гривень, допомога спецтехнікою і фізичною працею. Баранівецькому НВК доставив на 14 тисяч гривень обладнання, у Баранівецький Народний дім – 12 тис. грн. Церква у Вербівці отримала від мецената-фермера 150 тис. грн., (в 2016-му – 50 тис., 2017-му – 100 тис.), храм у Берестянах – 100 тисяч. Фермерське господарство виступило як співфінансувальник мікропроекту з облаштування дитячого майданчика у Садковичах – 10 тис. грн. Згадуючи ці факти з цифрами, ми нікому нічого не випоминаємо, чи не хвалимося, а просто констатуємо, скільки одна людина, маючи власний бізнес у селі, може зробити… І з останнього. Коли на голови звалилися снігопади, то практично усі дороги на території Волебаранецької об’єднаної громади розчищала техніка фермера Кужидла. Основні шляхи – дорожники, а от те, що між малими селами – було за Кужидлом. Здавалося б, дрібниця, але з таких дрібниць життя складається. Зрештою, ми собі подумали, що бідні ті села, які не мають своїх місцевих Кужидлів…
Роман ПОГОНИЧ.