Біль Афгану
Молоде покоління не знає тієї війни, і Богу дякувати… Але насправді ті роки були страшними, бо з мирного на той час Радянського Союзу забирали наших хлопців в Афганістан. І ця далека країна була символом лиха, страху і смертей.
МИНУЛОГО тижня ми відзначали 30-річчя виводу радянських військ з чужої нам країни… Щороку біля пам’ятника афганцям – так їх назвали, збираються люди, щоб пом‘янути своїх. Голова ветеранської організації Іван Казанрозповів, що у багатьох країнах були радянські війська, виконуючи певну місію, однак такої жорсткої бійні, як в Афгані, не було ніде. 87 військовиків отримали звання Герой Радянського Союзу, з них 19 – з України. Через Афганістан пройшло 620 тисяч бійців і 160 тисяч – з України. У цій безглуздій війні загинуло 12 мешканців Самбірщини та 5 – зі Старосамбірщини. Їх привозили у цинкових гробах, військові стерегли похорон, аби хтось не додумався відкрити труни. Про це не можна було на той час навіть у газетах писати… Я пам’ятаю, що коли влада відкрила цю тему для патріотичного виховання мені довірили написати про одного з воїнів, який повернувся живим. Ми були знайомі з ним з дитинства. На моє прохання про інтерв’ю відповів приблизно так: тобі казати правду, чи те, що тобі треба для газети? Я вирішив почути правду, а почувши, просто потиснув руку і не написав жодного рядка…
Іван Казан, з трепетом згадуючи ті часи, розповів громаді про нашого земляка, який вчився у СШ №7, Вадима Войцехівського. Він першим на гвинтокрилі приземлився на афганській землі і допоміг забезпечити висадку іншим. А загинув, рятуючи простих солдатів… Був бій, одного бійця важко поранили, інший під пекельним вогнем подався йому на поміч, але і його важко поранили, тоді пішов командир Войцехівський і уже не повернувся – поранення було смертельним. Таких фактів дуже багато. І хоч воїни-інтернаціоналісти уже далеко не юного віку, та й війна скінчилася рівно тридцять років тому, проте і досі здригаються у сні. Бо це лихоліття просто так з пам’яті не зітреш.
На віче з нагоди вшанування афганців приїхав і народний депутат України Ярослав Дубневичта гарно підмітив, що колишня держава необдумано посилала у чужу країну наших хлопців. Та й нині ця ж імперська держава – Росія, сіє смуту на українській землі. Війна на сході забирає тисячі юних життів, але тут ми хоч свої кордони відстоюємо… А ще Ярослав Васильович пригадав події 1 грудня 2013 року. На Майдані якраз так звана Афганська сотня першою спинила наступ «беркутівців»… Привітав громаду з ювілейною датою виводу військ з Афганістану іміський голова Юрій Гамар…
Ми вирішили нині не пошкодувати газетної площі і дати прізвища усіх, хто вижив у цій війні – нехай люди про них знають. Кожного у той день нагородили медаллю з нагоди 30-річчя виводу радянських військ з Афганістану. Іван Казан, Іван Вачинич, Володимир Веремій, Ігор Баранецький, Анатолій Оверчук, Андрій Оленяк, Ігор Галан, Ігор Гриник, Володимир Сорока, Орест Кульчицький, Василь Товарницький, Олександр Сисоєв, Володимир Дунаєвський, Федір Кльок, Володимир Завальний, Михайло Ільків, Мар’ян Дудяк, Іван Васюта, Збігнєв Кулькевич, Михайло Кульчицький-Костик, Іванна Зелінгер, Ярослав Козюринський, Андрій Савустьян, Іван Мінкевич, Іван Папіш, Мирослав Папайло,Тавіхаджала парпієв, Микола Сорочак, Володимир Струсь, Георгій Миронов, Броніслав Боднар, Петро Возняк, Олександр Гречаник, Михайло Гудзон, Михайло Запоточний, Володимир Касій, Олег Гапко, Роман Коцюбан, Іван Крутій, Роман Кузбит, Андрій Кульчицький, Роман Малецький, Ігор Попик, Микола Прозор, Анатолій Різничок, Роман Саврун, Богдан Солук, Петро Темник, Валерій Фрей, Ярослав Паховчишин, Мирон Фучила…
Після урочистостей їх запросили на традиційні фронтові 100 грамів. Перший келих хлопці завжди випивають стоячи і мовчки…
Роман ІВАНЧУК.