В Грозьово деревця ноги дістали…

Маю у родинному селі Грозьово на Старосамбірщині стареньку хатинку, яку використовую як дачу. Приємно приїхати в гори подихати свіжим повітрям, зустрітися з простими, щирими людьми…

А РОКІВ чотири тому разом з рідним братом Миколою, своїм кумом Мироном Якимівим вирішили біля хати і собі, і землякам зробити подарунок – висадили п’ятнадцять плодових дерев. Раділи від того – мине час, чи то ми собі плід зірвемо, чи хтось зі селян. Все ж, приємно залишити такий слід на землі… А ще цей сад був особливим для мене, бо того ж року, коли ми висадили його, помер брат Микола. І це була пам’ять про нього…

Недавній мій візит на дачу шокував. Усі деревця, які ми так старанно доглядали, хтось вимкнув з коренем, а ямки прикрив дернаком. Ну, чи не варвари, ну невже комусь вистачило сили та розуму вкрасти. Найперше, чого хотілося, то дізнатись, чи деревця вимкнули і викинули, чи кудись пересадили? Взявся за власне розслідування і щирі грозівчани розповіли: знають, хто викопав і де пересадив. Поближче до своєї хати. Тепер думаю: хоч би прижилися у злодія. Мені як людині інтелігентній не пасувало йти до того газди, доводити, що то не його деревця, чи тим паче, викопувати в нього і садити у себе. Але рідкісно дратує той факт, що люди геть совість гублять. Та попросив би мене привезти йому саджанці, я б погодився з радістю, бо справа благородна. І у нього був садочок, і у мене. Вдвічі більше радості. Тепер починаю думати, чи варто взагалі садити щось для людей? Я не хотів привселюдно соромити грозівчан, але й промовчати не зміг.

Василь ГОЛОВЧАК.

м.Самбір.