Від Григорія Піпського – до наших днів…
Чомусь саме нині захотілося про це написати, згадавши історію Героїв Крут. Як тоді, сотню років тому, так і тепер гинуть чи помирають наші хлопці від рук того ж таки окупанта… Та страшно навіть не те, що гинуть, а страшно, що невідомо, коли та війна закінчиться і скільки ще оплаканих могил з’явиться на нашій землі…
ТАК ОСЬ, про Крути… Наприкінці січня 1918 року кілька сотень молодих курсантів протистояли 5 годин 4-тисячному підрозділу російської червоної армії. Потім це назвуть подвигом, а на похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назве юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, Героями… Так само, як нині і ми називаємо загиблих на сході Героями…
І не думайте, що Крути так далеко від нас – і ми маємо свого земляка, який загинув там… Його звали Григорій Піпський. Народився 1898 року на Старосамбірщині у селі Мальговичі (нині територія Польщі). І хоч по материній лінії він був поляком, однак, за спогадами односельців, з юних літ вирізнявся українським патріотизмом. Під час російської окупації у Першу світову юний Піпський вступився за односельця і ледь не був розстріляний. За однією з версій, відступаючи, росіяни забрали його як полоненого.
У біографії Піпського багато білих плям, однак документально підтверджено, що 1 вересня 1917 року його зарахували до 2-ї Київської української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського товариства. Григорій добровольцем зголосився до студентських загонів, був у складі розвідувальної чоти. Коли бійці студентської сотні відступали перед переважаючими силами ворога, розвідувальна чота у сутінках втратила орієнтир та вийшла прямо на станцію Крути, на той час уже зайняту червоними. Над 27-ма студентами спочатку знущалися, а потім розстріляли. За свідченнями місцевих очевидців, Григорій Піпський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», після чого решта студентів підтримали спів.
У березні того ж року, коли розтанув сніг, люди зібрали понівечені тіла Героїв і поховали на Аскольдовій могилі. Попрощатися з Григорієм Піпським, який не мав родичів у Києві, прийшла сім’я, в якої він винаймав квартиру на вулиці Пимоненка. Саме вони й упізнали тіло Григорія, понівечене багнетами.
1 квітня 2008 року рішенням Старосамбірської районної ради школі у селищі Нижанковичі присвоїли ім’я Героя Крут Григорія Піпського.
Роман ПОГОНИЧ.