Гамар вивіз журналістів на смітник
Після того, як закінчилася робоча зустріч з журналістами і виключилися камери, диктофони і заховалися блокноти, Юрій Гамар запропонував поїхати усім гуртом в одне місце.
Не сказав відразу, у яке, але преса дружно стрибнула у бус заступника міського голови Миколи Лозинського і ми подалися на вулицю Клинівка, де утворилося стихійне сміттєзвалище. Сміття у нас стало категорією не стільки побутовою, скільки політичною, тому уся владна рать і літописці опинилися там. Для початку Юрій Петрович запропонував експеримент: перевірити, за скільки часу на місце звалища приїдуть поліцейські, яких ми викликали. Ми мали побачити плоди поліцейської реформи. “Реформа” їхала приблизно двадцять хвилин, але у неї “алібі” – хлопці “проскочили” місце нашої дислокації, заблукали. Пан майор постукав у якусь комірчину поруч зі сміттям і звідти вийшла невизначеного віку жінка, яка давала поліцейському інтерв’ю і постійно шкробала сиву голову. Єдине, що ми збагнули, – прибула з Тернопільської області і хтось їй дозволив тут позбирати порожні пляшки. Поліція має розслідувати, хто тут так насмітив, хто власник будівель чи території і таке інше. Міська влада має дати відповідного змісту листа… Юрій Гамар попросив провести розслідування: хто тут влаштував “сортувальну лінію”, але прізвища “автора” не сказав. Ну, і ми не скажемо, хоча усе товариство, яке зібралося, знало… Розслідування ми провели і почули запевнення: поки газета вийде, там буде чисто. Стало цікаво, чи не був наш виїзд на смітник своєрідною відповіддю на діяльність деяких, можливо, опозиційних до нинішньої влади політиків, і секретар ради Юрій Дмитришин відповів: жодної політичної помсти, виключно боротьба за екологію та реакція небайдужих городян, які дали владі знати, що на самодіяльному смітнику, який уже бур’яном поріс, живуть жирні щурі.
Роман ІВАНЧУК.