Дмитро Шикітка хоче збудувати в Самборі басейн. Хто проти?
Ніхто не буде сперечатися з ідеєю про те, що в Самборі треба мати свій критий плавальний басейн, який слугував би і сім’ям з сусідніх районів. Свого часу ця ідея уже володіла умами місцевих владоможців, але спромоглися за часів Тараса Тершовчина лише на проект (поблизу спортшколи та музичної школи) і на залізний забор, який кудись зник. Богу дякувати, хоч проект зостався і начебто не втратив актуальності.
У справі побудови басейну лише благородної ідеї замало, треба знайти, перепрошую за слово, дивака, який би погодився взяти на себе будівництво такої споруди. Та ще й своїм коштом. Богу дякувати, ентузіаст знайшовся – підприємець Дмитро Шикітка. Під задум вирішив взяти будівлю ДЮСШ на вулиці Коперника. Це приміщення експерти давно визнали таким, що не підлягає експлуатації. А там у нас і керівництво школи сидить, і діти займаються. Не дай Боже, біди… Так чи інакше, але містові доведеться щось з будівлею робити. Будівля, яка начебто колись слугувала конюшнею якогось короля (не претендуємо на істину), не витримує випробування часом. І вже нинішнім “королям” треба мізкувати. Дмитро Шикітка пропонує містові загалом непогану оборудку. Він бере споруду, зводить сучасний басейн і приміщення сучасної спортшколи. Басейн буде його, спортшкола – у власності міста. Більше того, пан Дмитро зібрав підписи усіх депутатів міста, які схвалили ідею. Залишилося штовхати її далі. А далі, як це завжди у нас буває, виникає десятки проблем та перепон. Коли пан Дмитро укотре прийшов на сесію міськради, а депутати уже знають, навіщо він приходить, вислухали аргументи “за”, як і претензії до проекту. Скажімо, колишній головний архітектор Богдан Медведик заявив, що ця будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення, а тому, щоб там щось робити, треба мати дозвіл з Києва. Буквально через годину працівник ратуші, який керує комунальним майном, Мирослав Бліха, продемонстрував пану Шикітці документ, згідно з яким стара будівля спортшколи не має ніякого архітектурного значення. Однією перепоною менше.
Потім хтось із громадських діячів, які традиційно приходять на сесії міськради, заявив, що центр міста має своє “ядро” і поки нема на це “ядро” “паспорта”, нічого міняти не можна. Ми всіляке чули, але про “ядро” – уперше. Не знаємо, що буде зі ще однією перепоною – будівля належить освіті, а рушати все, що належить освіті, не можна. Не сперечаємося із законами, але, як казав один поважний пан, нема такого, щоб на один закон не знайшовся інший. Невже місто не може розпорядитися розумно своїм майном? Зрештою, спортшкола на цій землі все одно буде, як, ймовірно, і басейн – для юних спортовців, і громади загалом…
Депутати дійшли згоди, що тема варта уваги і підтримки. Якими будуть наступні кроки, побачимо. Може вартує влаштувати громадські слухання? І бажано не відкладати справу на пізніше, щоб ентузіазм в ентузіаста не минув.
Минув майже місяць з часу, коли на сесії міськради про це говорили-балакали, але реальних кроків до втілення мрій нема.
Роман ІВАНЧУК.