Доктор Фігель, який любить людей і… квіти
«Вже пройшли роки, як він вилікував мене. Але я завжди молюся за нього, прошу у Господа здоров’я та Божої ласки для нього, щоб він ще довго служив людям. Він є лікарем від Бога» – так коротенько розповіла мені про нього, лікаря-фтизіатра Осипа Прокоповича Фігеля, пані Емілія.
За якийсь час я мала нагоду познайомитися з доктором Фігелем зі Скелівки. Біля його кабінету вже чекали десь осіб з десять і я зрозуміла, що це надовго. Хоча він перепросив мене, мовляв, у кожного з них свої специфічні проблеми, кожного треба уважно вислухати… Осип Прокопович уже 31 рік у білому халаті і завжди був та залишається уважним до пацієнтів. Тільки з роками додається досвіду у боротьбі з такою паскудною недугою як туберкульоз. Працював у поліклінічному відділенні, керував стаціонаром. Спочатку було 50 ліжок, під кінець 2015 року – 30. Обхід хворих по палатах затягується, як правило, надовго… Нарешті дочекалася нашої розмови і найперше запитала, чому такий радісний? Виявляється, все просто: одному з хворих завдяки правильному лікуванню вдалося продовжити життя. Я подумала, що у кожної професії є свої радості. У медиків – це чиїсь роки… До речі, при такій роботі і своїм життям ризикуєш, але пан Осип каже, що звик до цього. Зрештою, хтось і це має робити… Подумати тільки: три десятиліття ризику.
На жаль, не все залежить лише від лікаря. Контингент хворих специфічний, тому до кожного потрібний спеціальний підхід і найперше – моральний. Тієї доброти йому вистачає на усіх. Доктор Фігель – прекрасний сім’янин, чудовий батько. Дружина Леся – музичний педагог. Син Ігор спеціалізується у прикладній лінгвістиці, додатково студіює юриспруденцію. Дочка Юля – доцент кафедри теорії держави і права Львівського торгово-економічного університету. А ще у Фігелів є прекрасні онуки Володимир та Юрій – і усім вистачає батьківського тепла. Що цікаво, у нього, виявляється, є і кулінарний талант і час од часу любить побалувати сім’ю смаколиками, хоча зізнається, що часу на це хобі не вистачає. Після роботи, як правило, засідає за науку, бо мусить знати усі медичні новинки, вважаючи, що медик, який зупинився, пропав. Я звернула увагу на те, що у його кабінеті багато квітів. Дивне захоплення для чоловіків, але він направду любить ці неперевершені Божі створіння, бо вони додають гарного настрою, вони – сама досконалість, якої так не вистачає у земному житті. Догляд за квітами, зрештою, як і робота на грядках, заспокоюють.
…Я просто захотіла розповісти вам про цю незвичайну людину, бо нині так мало говорять щось добре про добрих людей…
Марія ТОПІЛЬНИЦЬКА. м. Старий Самбір.