———— Куток природолюба ————-

Чому бабине літо?

На кущах, деревах – усюди сріблясті нитки-павутинки. А вранці вони ще росою виблискують. Тихим сонячним днем у повітрі пливуть нитки. В такий спосіб розселяються павучки-мандрівники. А чи знаєте, що велика кількість павутинок у часі бабиного літа – ознака холодної зими? Політ срібних ниток – характерна ознака перших тижнів осені. Політ на парашуті-павутинці – мандрівка юних павучків. Двох-трьох метрів павутинної нитки досить, щоб утримати у повітрі пілота-павучка. Летять вони довго, навіть на десятки кілометрів від місця свого народження. Багато їх гине у сутичках з іншими мандрівниками.

Михайло ХАЩІВСЬКИЙ.

Вуж у бочці

Якось узявся наводити порядок у своїй стодолі, підняв з дна 200-літрової бочки мішок, а з-під нього шуснула змія… Побоявся сам витягувати плазуна, покликав зятя. “То, певно, вуж,” – сказав Михайло. Рогачем витягнув плазуна. І справді вуж – жовті плями біля голови ніби промовляють: не убивайте мене, я безпечний… Знахідка виділяла неприємний запах і, що цікаво, прикинулася мертвою. Вужа перенесли на берег потока. Як тільки небезпека минула, непроханий гість шубовснув у воду і поплив. А за нагоди розповім. Раніше вважали, що вуж гіпнотизує жаб. Насправді, жаби дуже погано бачать і накидаються лише на рухомі предмети. От вуж і піддурює їх: помахає перед носом своїм роздвоєним язичком, а жаба все ближче до страшної пащі.

Михайло ХАЩІВСЬКИЙ.

Чужий гість

Є у Городищі під червоної черепицею хата. Щоразу господар ремонтує дах – шиферу не хоче. Йшов вулицею пан Богдан, підняв голову і очам не повірив: на даху дуже красивий голуб. Звідки узявся? Залетів з інших країв? Чоловік любить голубів, ще з дитинства у цьому захопленні. Умить прийняв рішення: упіймати красеня. Коли стемніло, взяв драбину, ліхтарик і поліз на хату. Хап сонного птаха – і за пазуху. Радість яка! Але ж повинен би знати чоловік, що цей голуб чийсь є, хтось же доглядав його і, мабуть, чекає досі. Таких “полонених” не варто ув’язнювати…

Михайло ХАЩІВСЬКИЙ.

Змія на кошику

Житель Старосамбірщини Роман Голод розповів нам цікаву історію, що трапилася з ним у лісі десь неподалік Стрілок. Пішов грибочків назбирати. На щастя, має свої місця і не бродить годинами навмання, а йде туди, де гриби ростуть. Як правило, нікого не бере зі сторонніх, щоб не здати свої місця. Але грибочків чомусь не було – не та погода, оправдовував сам себе. Пошкодував, що взяв найбільший кошик. Зневірившись, що на щось путнє надибає, залишив кошик, щоб дарма не тягати, а сам пішов трохи далі перевірити свою останню точку, на якій мало б щось рости. І там зневірився, хвилин десять полазив і вирішив, що пора чимчикувати додому. Та коли підійшов до кошика метрів за п’ять, побачив, як біля нього вмостилася довга різнобарвна змія і було враження, що хоче влізти усередину. На дні кошика – шматок хліба зі салом. А раптом тварюка захотіла провіанту скуштувати? Коли перший переляк пройшов, став відганяти плазунку від своїх статків, кричав і “киш” і “уша” – хоч би що. Мабуть, глуха попалася. Тільки після того, як почав цілити грудками землі, кидати гілками, змія ліниво посунулася кудись у траву. Ще трохи почекав, аби подалі відповзла, вхопив кошик і не бігцем до своєї автівки.

Роман ПОГОНИЧ.

Добрива з городу

Петро Іванович прийшов до нашої редакції похвалитися тим, що вирощує добрий урожай. Має біля хати три ари городу, вирощує всього потрохи. Ну, все те, що господиням треба під руками мати. Хімії на грядках не застосовує, бо на схилі літ береже здоров’я. А добривом слугують звичайні…бур’яни. От, каже, зверніть увагу: зараз всі господарі вивозять бадилля з городів до сміттєвих контейнерів, захаращують місто. А він встановив у куточку свого городу велику металеву бочку з кришкою і увесь бур’ян, бо постійно поле грядки, скидає туди. Час од часу дружину а ллє туди те, що ми зазвичай називаємо “хатніми помиями”. Вся та суміш перекисає, перегниває і вже на наступний рік є цінне добриво. Петро Іванович  хотів би, аби його досвід розповсюдила наша газета.

Анастасія ПОГОРІЛОВА.

Навіть зять не врятував тещу від штрафу за спалене бадилля

Недавно прочитала в Інтернеті повідомлення надзвичайників, мовляв, шановні водії, будьте обережні на трасах, бо люди палять сухе бадилля на своїх присадибах вздовж доріг і так  усе задимлюють, що до аварій недалеко. Зрештою, як з’ясувалося, аварії через це уже трапляються. А ми подумали про інше: водіям завжди треба бути обачними на дорогах, а не тільки тоді, коли селяни “хопту” палять. Але й селянам треба мати здоровий глузд – не  підпихати сірника під кучугури ще не висохлого бадилля. Совість у цій ситуації, як правило, відпочиває, тому кликати до неї – марна справа. А от на Старосамбірщині був випадок, який вартий розголосу. Це було торік. Мешканка одного зі сіл біля своєї хати запалила бадилля  і, як на зло,  дорогою їхали пожежники. Зупинилися, склали акт і господиня змушена була заплатити півтори тисячі гривень штрафу. Не врятував її навіть зять, який на той час працював у поліції. І не тому, що тещі не любить, а тому, що сам просив її не задимлювати город біля хати, а заразом і вулицю. Жінка тепер сама нічого не палить і іншим розповідає про  дим та… недоброго зятя.

Уляна ШУРКАВСЬКА.

Прощальне коло над селом

Восени електрики зрізали верхівку верби, що перешкоджала лініям електропередач. А навесні пара лелек збудувала собі на цьому дереві гніздо. Лелек здавна вважають вісником сімейного щастя. Раділи і дорослі, і діти, коли на їхній вулиці оселилася дружна пташина родина. Влітку у гнізді з’явилося двоє пташенят. Батьки літали за кормом до річки Черхавка. У другій половині серпня (як за графіком), уся сім’я вилетіла у теплі краї. Я спостерігав:  здійнялися ввись, зробили одне прощальне коло, потім друге, а далі сховалися за хмарами. Так і хотілося гукнути їм услід: прилітайте і наступного року…

Михайло ХАЩІВСЬКИЙ.