Лікарня колійовців у Самборі хоче жити

В.о. головного лікаря Андрій Козич розповів журналістам про те, що його заклад частину грошей сам для себе заробляє…

ВІН давно «хворіє» своєю залізничною лікарнею і про її сучасні проблеми може говорити дуже довго і усім поспіль. Минулої п’ятниці слухачами були журналісти місцевих видань. Андрій Богданович вирішив, що найвищий час достукатися до депутатів міської ради і випросити у них голоси за те, щоб лікарня залишалася автономною – як і було раніше.

Кілька слів з минувшини. Питання про створення окремого некомерційного комунального підприємства уже було на сесії. І не набрало потрібних «за». Лише вісім обранців дослухалися до голосу залізничної лікарні. Інші утрималися. Під склепінням ратуші, ймовірно, думають, що маємо фінансові проблеми з великою ЦРЛ, а ще доведеться фінансувати маленьку колійову, хоча ще жодної копійки з міського бюджету на зарплату колійовим медикам не дали. Лікарі ЦРЛ не втаємничували свого недружелюбного ставлення до колективу лікарні залізничників, кидали і репліки, і незручні питання. Нам навіть здалося, що коли і є професії, де не конче щиро шанують один одного, то лікарі… Хоча це може бути нашим суб‘єктивним враженням. Більше схожою на об‘єктивність є те, що медики ЦРЛ так чи інакше відчувають якісь елементи конкуренції з боку залізничної медицини, бо як би там не було, але до колективу Андрія Козича люди таки ходять, бо там є добрі фахівці. За логікою – не буде залізничної, народ піде у ЦРЛ і понесе копійчину туди…

На прес-конференції Андрій Богданович розповів, що наприкінці 2014-го Кабмін передав залізничні лікарні у віддання місцевих громад, залишивши їх хіба в деяких обласних центрах України. Самбірські будівлі влада взяла у комунальну власність безкоштовно і з Кабмінівською умовою зберегти профіль закладу. Заклад потрапляє під дію медичної субвенції від держави, переконує пан Козич. У рік колектив потребує 3-4 мільйони гривень, але дали 2 мільйони 400 тисяч. Решту потреби заробляють самі, надаючи платні послуги, уклавши угоди з трьома страховими компаніями і цим коштом лікують застрахованих. До слова, усі залізничники застраховані – їх у нас більше тисячі. Провели оптимізацію видатків: колись було 112 осіб, тепер – менше півсотні. Більшість з них на неповні ставки, решту грошей дехто заробляє у тій же ЦРЛ. Закрили залізничники стаціонарні ліжка, за чим дуже шкодують. За законом, за комунальні послуги лікарень оплачувати має влада, натомість половину суми оплатили з зароблених власних коштів. Замінили на енергозберігаючі 80 відсотків вікон і дверей. Уже станом на нині, уклали 800 декларацій зі сімейними лікарями. А ще Андрій Богданович похвалився тим, що тут роблять точні аналізи, що тут чи не найкращий рентгенапарат, який так само відремонтували власним коштом…  З усього було видно, що цей невеличкий колектив з розряду тих, які боряться за місце під сонцем. Якщо інші колективи, мало заробляючи на себе, лише чекають грошей на зарплату, то цей намагається ще й гроші заробляти. У рік, за словами пана Козича, 600-700 тисяч. Якщо страхова медицина піде вперед, а вона туди піде, якщо приживуться платні послуги, то колись заклад може вийти на самоокупність. Якщо станеться так, що депутати не проголосують за те, щоб перетворити такий медичний заклад у неприбуткове комунальне самостійне підприємство, то він взагалі може зникнути, бо невідомо, як себе поведуть медики ЦРЛ, коли приймуть під своє крило залізничну лікарню. Мовляв, самим фінансово «тісно», а тут ще й «чужаків» годуй. Пан Козич каже, що страховики, якщо почують, що їхні клієнти переходять під ЦРЛ, то розірвуть угоди. Зі Самбора можуть забрати рентгенапарат і машину швидкої, що є у залізничній лікарні. Одне слово, якщо ця лічниця стане відділенням ЦРЛ, то позбудеться певних матеріальних благ. Більше того, колійовці та й інші самбіряни, які там лікуються, просто не зрозуміють депутатів. Статус лікарні на прес-конференції авторитетно захищали представники залізниці і ветеранів-залізничників. Ярослав Паранчак та Іван Смерецький, голова профкому Ігор Зінченко нагадали журналістам, що залізниця – чи не найпотужніший платник податків – мільйони бюджетові віддають, а тому якусь дещицю своїх відрахувань вимагають віддати їхнім медикам.

Один з аргументів, який висували на сесії міськради медики ЦРЛ, було те, що під одним «дахом» не може бути первинного та вторинного рівнів надання послуг. На це пан Козич відповів, що днями затверджений статут ЦРЛ так само передбачає під одним «дахом» первинний та вторинний рівні. Крім того, залізнична має ліцензію на первинку і вторинку. Попри те, що Андрій Богданович дуже хоче врятувати лікарню, заявляючи при цьому, що не тримається за крісло керівника чи за печатку, навіть у рідному колективі є люди, які не зовсім його підтримують. На запитання журналіста «Високого Замку», скільки є власних опозиціонерів, почули у відповідь, що два-три, які не проти приєднатися до ЦРЛ як відділення… Ми собі думаємо, що усі за те, аби зберігся колектив грамотних фахівців, тільки, либонь, мають свої підходи до однієї справи.

Ми не маємо права нагинати депутатів приймати те чи інше рішення, але глибоко переконані у тому, що у нас багато що в місті уже зникло. Зник, скажімо, госпіталь – чи не найліпший свого часу медичний заклад, який би став у нагоді нині, у час війни. Тубдиспансер зі стаціонарними ліжками став звичайною поліклінікою.  Давайте не будемо губити те, що залишилося, зокрема, нині – колійову лікарню… Ну, чомусь не хочеться вірити у те, що начебто хтось задумав заклад довести до зубожіння, колектив розчинити десь у коридорах ЦРЛ, а потім давні будівлі колійовців пустити під грейдер і мати добрий шмат земельки у престижній частині міста.

Роман ІВАНЧУК.