Ліля Гейник вважає, що настав час розвитку околиць Самбора,
бо годі усі гроші вкладати лише у центр
Може зле слухали, але ніде не чули, аби хтось із депутатів Самбірської міської ради наважився прозвітувати перед виборцями. А от Ліля Гейник, почувши, що у третій школі – батьківські збори, напросилася у гості до своїх виборців. Мабуть, освітянські проблеми були такими ж цікавими батькам, як і проблеми округу.
ТРЕБАвизнати, що коли депутат має що сказати людям, то йде до них. Коротко про те, що вдалося Лілі Василівні зробити на своїй окрузі. Розповідаючи про досягнення, вона не послуговувалася займенником «Я», а більше тиснула на «МИ», віддаючи належне і міському голові Юрію Гамару, і колегам-депутатам, і комунальникам… Отож, домоглася освітлення вулиці Лисенка, яка ніколи ліхтарика не бачила. Сучасне задоволення обійшлося бюджетові у 200 тисяч гривень, але люди того варті, бо хоч вулиця зі статусом околиці, але це ж не темне село… На цій же вулиці десятиліттями бовваніли старезні дерева, які загрожували упасти комусь на голови, або на потяги, що курсують поруч. Пані Ліля ноги сходила, але переконала колійовців, що небезпека чатує, і ті дали дозвіл на зрізання дерев. Процес депутатка пильнувала сама – і пальне до техніки купувала майстрам за свій кошт, і людей, яким дерева чомусь не заважали, заспокоювала. Ідею Лілі Гейник – розпочати прокладання тротуару вздовж вулиці Шевченка до вулиці Володимира Юричка, а це 460 тисяч гривень, підтримали депутати Іван Денькович, Ірина Кміть, Ярослав Кузьмяк, Василь Лисович. І хідничок уже є, зараз його продовжують аж до стрілковицького моста. І теж усе на нервах, бо окремі депутати думають, що тротуар потрібен пані Гейник для піару, хоча насправді – тамтешнім мешканцям, які роками ходили проїжджою частиною швидкої дороги. Під цей об’єкт розробили проектно-кошторисну документацію. Як правило, за ці папери платить міський бюджет, але Ліля Василівна не стала очікувати ласки ратушної і сама заплатила. Богу дякувати, може собі дозволити. Ще одна тема, яку тримає під контролем, – виготовлення проектно-кошторисної документації, а відтак – боротьба за гроші, аби відремонтувати капітально їдальню СШ №3 імені Володимира Юричка. Те, де діти округи харчуються, критики не витримує. У цій їдальні щоразу обирають чергових депутатів і мерів – не пасують такій споруді такі акції. Проблему треба взяти собі у завдання усім депутатам, а не лише пані Лілі… Це ж освітянський заклад. До заслуг депутатки можна віднести і те, що місцями на вулиці Калнишевського провели водовідведення і цю справу продовжать, бо без цього годі думати про якісний ремонт вулиці. А ще разом з виборцями організувала прокладання переходів, які сполучають вулички з центральною трасою. За кожним із цих фактів стоїть настирливість – сказав про це без перебільшення і знаєте, чому? Та тому, що у нас віками складається неправильна традиція, мовляв, Самбір – це центр міста та прилеглі вулички. Околиці були як пасинки і мало хто реагував на ями на вулицях, «сліпі» лампочки чи їхню відсутність, транспортне сполучення і таке інше. Ліля Гейник хоче поламати прикру традицію у ставленні влади до передмістя і, схоже, їй це вдається. Про плани розвитку цієї околиці ми б не ризикнули писати, але Ліля Василівна застерегла: нічого неможливого не існує. На її переконання, мікрорайон третьої школи буде розвиватися і у багатоповерховій забудові, і в індивідуальній. Згідно з генеральним планом, там має бути і сучасна школа, і садок, і спортивні споруди. Коли ми назвали такий розвиток фантастикою, депутатка розгнівалася, мовляв, кілька років тому тротуар вздовж вулиці Шевченка так само вважали фантастикою… Пані Гейник і досі переконана, що у Самборі настав час околиць, де живе значно більше людей, ніж у центрі.
Роман ІВАНЧУК.