Майбутній губернатор Львівщини Максим Козицький має на «Бабиному городі» в Самборі хресну маму
Наші терени ще ніколи не мали в області свого губернатора, а тепер будуть. Хоча Максим Козицький, якого Кабмін погодив на посаду голови ЛОДА, не зовсім наш, але добре знаний як на Самбірщині, так і на Старосамбірщині. Його прізвище називали в числі імовірних претендентів на посаду голови обласної адміністрації поруч з Маркіяном Мальським.
Це той молодий чоловік, який спочатку спровадив у Ралівку сонячну електростанцію, потім у Старий Самбір – вітряки. Пробував одного разу свої сили в політиці, але спроба виявилася марною. Зрештою, ніякої трагедії з того не творив. Взагалі, він належить до людей шляхетних, врівноважених, а це ті риси, з якими вижити у політиці доволі складно. В бізнесових колах людина авторитетна. В декларації пана Козицького значиться, що він обіймає відразу 13 оплачуваних посад: є директором у 12 енергетичних підприємствах і членом спостережної ради у 13-му. За рік бізнесмен отримав понад 1,3 млн грн офіційної заробітної плати на цих підприємствах… Пам’ятаєте, на відкриття вітрової електростанції у Старий Самбір приїжджав навіть віце-прем’єр Степан Кубів, про губернаторів та нардепів уже не згадуємо. До будь-кого і на будь-яку подію такі люди не приїжджають… Навіщо йому, успішному підприємцю, свіжий клопіт з цілою областю з її господаркою та політикою, це питання не до нас, але, видно, чоловіка помітили і оцінили… Стосунки з нашим краєм не припиняв із завершенням вітряного проєкту. Зокрема, спонсорує немало цікавих заходів для молоді та інтелігенції, є одним із засновників культурно-просвітницької організації «Старосамбірщина-3000». Інколи буває на наших землях, більше того, щоразу, проїжджаючи Самбір, відвідує свою хресну маму, яка живе у мікрорайоні «Бабиного городу».
Самбір, не виключено, запам’ятається йому одним інцидентом. Для того, щоб перевезти лопасті вітряка у Старий Самбір, треба було проїхати Самбір. Техніка не вписувалася в деякі повороти, а тому ратуша дала згоду дещо, так би мовити, розширити. А фірма Максима Зеновійовича брала на себе обов’язок усе відновити, а чи зробити ще краще і ще чимось допомогти містові… На той час у певному політичному середовищі вирішили, що то непорядок і мало що бракувало, аби оголосили війну вітрякам. Були моменти, що навіть техніку, яка «розширяла» шлях, блокували. Якби ці люди, гадаємо собі, знали, що мають справу з майбутнім губернатором, були б поблажливіші… Вони воювали не стільки проти пана Козицького, скільки проти мера Юрія Гамара. Але Максим Зеновійович не виглядає на людину мстиву і, радше всього, про інцидент уже забув.
Роман ІВАНЧУК.