Ми чемні: ромів не ображаємо, поляків меншиною не називаємо, а у сім’ях товчемося не частіше, ніж в Європі

Чи не вперше наша газета цікавилася тим, що моніторить поважна ОБСЄ на наших теренах

В Самбірській ратуші гостював представник ОБСЄ, чех за національністю, який чудово володіє… російською мовою. Нас запросили на цю зустріч і ми пішли. Не для того, щоб констатувати факт для історії, а для того, щоб промоніторити чи не вперше, які ж теми моніторить ОБСЄ.

Між іншим, до цієї абревіатури ми звикли, особливо у часі війни: фахівці під такою потужною назвою рахують кількість обстрілів, оцінюють рух техніки і так далі. До речі, найцікавіше: а далі,  що? Ну, стріляють, ну їздять, ну звіти комусь подають… А щоб уже остаточно перейти до звіту про зустріч в ратуші, скажемо для пересічного обивателя, що насправді ОБСЄ має серйозне розшифрування – Організація з Безпеки та Співпраці в Європі… Мер Самбора Юрій Гамар та секретар ради Юрій Дмитришин при табличках з власними іменами відповідали гостеві на питання, які він ставив. Може грішу перед Європою, але питання якісь надто прості і, признатися, для нас не конче цікаві. Так ось, ОБСЄ питало про децентралізацію. Йому відповіли, що, найімовірніше, до Самбора приєднаються Стрілковичі, але у справі об’єднань ключовим залишається слово «добровільність». Якщо Стрілковичі на добровільно не годяться, то невідомо, що скажуть у Києві? Але якщо об’єднають, то матимемо 35 тисяч містян і 3 тисячі селян… Місто здобуває територію для розвитку, каже Юрій Гамар, нагадуючи гостеві, що в проблемі децентралізації найголовніше – аби людям було добре жити. Наприклад, вчасно доїхати до шпиталю, який буде опорним на цій території. Потім пан чех перепитав, що наша влада думає про майбутнє укрупнення районів. Наша влада з цього приводу ще нічого не думає, і дала зрозуміти, мовляв, давайте спочатку розберемося з об’єднанням ОТГ. А потім пішли одкровення від ОБСЄ – в Чехії реформа децентралізації триває уже 25 років і ще не вийшли на той потрібний, оптимальний рівень. Точно, а всі хочуть щоб у нас за рік-другий уже все було гладко та ідеально.

Потім гість цікавився працевлаштуванням населення. Керівники магістрату розповіли йому, що у нас є «біржа праці», на якій люди стоять, так би мовити, більше з технічних причин, а потім однаково шукають собі працю тут, або за кордоном. Хоча є і купа вакансій, які чомусь не заповнюють. Особливо мер акцентував увагу на безробітних медиках. І знову гість пішов з нами на відвертість. Ми, твердить чех, вдячні Україні, що піднімає чужу економіку уже протягом п’яти років. Якби не українські руки та голови, то невідомо, де була б Чехія. Ми навіть не второпали, чи гість над нами познущався, чи похвалив. Але Юрій Петрович, щось таке відчувши, сказав, що мріє, аби усі заробітчани повернулися додому, а роботодавці дали гідну зарплатню.

ОБСЄ чомусь цікавила співпраця з правоохоронними органами. Ми б сказали і влада це підтвердила, що співпраця є, але начальник поліції, наприклад, не підпорядковується місцевій владі, а своєму львівському та київському начальству. Юрій Гамар пригадав, що коли ще не був мером, то очолював громадську раду при поліції і це було гарно: громада розповідала поліції, що не так. Тепер він уже п’ятий рік керує цілим містом, а ніхто йому не запропонував вступитися з тієї громадської ради. Згадав мер і наркоманію в місті, назвавши її сучасною трагедією. Але знову ж таки, боротьбу з місцевою наркоманією перевели на рівень Львова чи Києва… Хто з тих далеких країв буде лапати наших торговців з дурман-зіллям. А в принципі, в ратуші хочуть, аби була своя муніципальна поліція, яка допомагатиме національній, і навпаки… А ще ОБСЄ поцікавилася, чи є у нас насилля в сім’ях? Ну, погодьтеся, їхати звідкись з Чехії, аби таким цікавитися… Відповідь була гідною: епідемії насилля нема, випадки є, бо в кожній сім’ї щось трапляється, але, дипломатично запевнив Юрій Гамар, в Самборі насильства не більше, ніж в інших країнах Європи. Потім пішла мова про національні меншини і ми розповіли Європі, що поляків чи представників інших національностей у нас навіть меншинами не називають. Є Польський дім, є польська школа, є костел. Іншими словами, ми дали зрозуміти гостеві, що такими проблемами не страдаємо. Зрештою, як і поселенням ромів на нашій території. Роми у нас, як правило, заїжджі з Закарпаття, а спосіб їхнього життя є таким, яким є, і ніхто їх тут не ображає. Якби ми мали таку силу, аби вмішатися у розмову з представником ОБСЄ, то спитали б, чи його серйозна структура так щиро пильнує інтереси українців на окупованих чи наближених територіях Донбасу?.. І про релігію. Європу цікавить, який відсоток православних та греко-католиків і чи є у нас Московський патріархат. Юрій Гамар дав зрозуміти, що розподілом чи статистикою, кого і скільки, ми давно не займаємося і влада у справи церковні не пхається.

Чи вважаєте ви, що питання, якими переймається у нас Європа, серйозні? Бо ми чомусь ні… Ще треба мати ангельське терпіння розповідати про все це.

Роман ІВАНЧУК.