На офіру Пам’яті

SambirWZ
2

На офіру Пам’яті

Ми б хотіли, щоб цю публікацію ви прочитали до кінця – тут багато житейської мудрості та історії, яку ви, мабуть, не знали

До самбірського офісу “Високого Замку” зателефонував інженер, кандидат технічних наук Михайло Городиський і сказав, що хоче, аби ми мали у редакційній бібліотеці нове видання  “Добрий посів”. Ми, звісно ж, погодилися, але коли отримали книгу, то приємному подиву не було меж. Це, як видається, фундаментальне видання на багато століть уперед…  Ми вирішили запросити до міркувань про цю книгу відомого на наших теренах краєзнавця Омеляна Леськіва. Тим паче, він давно і добре знайомий з творчістю коблянського родака отця Юрія Кміта…

Це видання побачило світ у “Родоводі” і зініціював її внук о.Юрія Кміта, відомий український художник у Сполучених Штатах Юрій Гура. Книга не тільки фундаментальна, а справляє враження феноменальної. Родом з Бойківщини – мальовничого села Кобло, о.Юрій Кміт – один із сузір’я  місцевих талантів, який сповна зреалізував себе у всіх своїх уподобаннях. Без найменшого перебільшення, він став окрасою підніжжя гори, на вершині якої сидів сам Іван Франко. Переконливий проповідник, письменник-новеліст, етнограф, літературознавець та громадсько-культурний діяч – ось він о.Юрій Кміт. Книга, упорядником якої є Юрій Гура, має назву “Добрий посів”. В основу видання онук поклав цілу низку праць свого діда-священика, об’єднаних у книжці “Проповіді на свята цілого року”. Парох церкви Івана Хрестителя у Чайковичах тодішнього Рудківського повіту, він видав її власним коштом у 1924 році. “Проповіді…” – це двадцять сім творів-повчань, якими душпастир звертався до вірян, несучи Слово Боже, основи християнської етики і моралі. Водночас це пласти філософських думок, з якими на розмову з родинами, питомцями духовних семінарій і учнями світських шкіл, вчителями, ба, навіть молодими священиками, йде досвідчений душпастир… Він прагне утвердити істину. Нема необхідності переповідати зміст проповідей, їх треба читати…

Про важливість виховання дізнаємося з проповіді до “Введення Пресвятої Богородиці в Храм” (актуально як перед 4 грудня). “Ця подія кличе нас: батьки, дитя пильнуйте й гарну долю йому зготуйте!” – мовить о.Юрій. І тут же додає: Для чого виховувати дітей? Для Бога й Церкви, для самих себе і для батьківщини та для Неба”. “Хто не дбає про дітей, – робить висновки священик, – той замотується з ними у безвиходні затратні сіті”. З цього приводу він каже: “Дитячі серця – пригожа рілля, на якій можна засіяти пшеницю або кукіль…”

Окремо проповідник веде мову про характер, який називає “Божим порядком”. Отож, якщо хочемо мати добрі характери, мусимо “подавати гарні приклади”. І першою, вважає о.Кміт, добрі зразки поведінки подає мати: “Добра мати стільки варта, що сотня вчителів”. Глибока правда, адже не можна покладатися тільки на школу, як це було в радянські часи, відкидаючи основне – сімейне виховання. І так кожна проповідь: що не думка – то мудрість.

Як український патріот о.Кміт з усією відповідальністю наполягав на тому, щоб дати суспільству “добрих діячів, справедливих суддів, непродажну управу, взірцевих священиків, сумлінних робітників, а Небові – святі душі.” Дуже  актуально! Або: “Яка дитина – така родина, яка родина – така громада, яка громада – таке суспільство, така пошана й любов до Батьківщини, до Господа Бога”. У своїх проповідях о.Юрій постійно використовував елементи народності. Наприклад, народні прислів’я і приказки: “Дитя виростити, значить цілу будуччину будувати”, “Тяжко знайти в лихих батьків добрих дітей”, “Лихо виховані діти не мають щастя”.

Таким чином, “спадщина письменника – це щось надзвичайно самобутнє, сповнене простоти, щирості і любові” (Часопис “Бойки”. – Дрогобич, число, 4 . – 1992). Він залишив у літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століть чималий доробок. А “Проповіді…” – це своєрідний навчальний посібник, що виховує у молодому духовенстві мистецтво проповідувати. Недаремно молодий семінарист Юрій Кміт – щоб досягти такої майстерності, відвідував лекції з літератури у Львівському університеті.  На жаль, у “Доброму посіві” цього не згадується.

Треба віддати належне академікові Леоніду Рудницькому та професорові Миколі Рудницькому за глибоко наукову передмову “Юрій Кміт: священик, письменник, патріот”. У книзі від Юрія Гури вчені бачать гідний пам’ятник (літературний – О.Л.) о. Юрію Кміту. А також джерело наснаги “для усіх, хто чує поклик до служіння Богові та своїй країні.”

“Погляд через століття” зробив для книги інженер, кандидат технічних наук Михайло Городиський. Цінність його матеріалу в тому, що власні думки він пересипав цитатами з різних проповідей, що є дотичними до постаті о.Кміта. Уродженець Чайкович Михайло Городиський насамкінець пише: “Зерна пошани до свого народу, посіяні у “Проповідях”, витримали трагічні події середини двадцятого століття, не загубилися посеред бур’яну зневіри та безбожництва…”

Похвально, що не хтось, а сам Юрій Гура як неабиякий художник, зокрема, майстер портретового живопису, оздобив видання власними ілюстраціями. Вони зробили “Добрий посів” не те, що привабливим, а притягальнішим. Вважаю, що твори митця – це великий вклад у сакральне мистецтво. Важливо й те, що книга виконана на високому поліграфічному рівні, а художнє оформлення – в стилі авангардизму. На жаль, не можу не зауважити таке: у передмові Леоніда та Миколи Рудницьких називаються тільки два автори досліджень про о.Юрія Кміта – Мар’ян Лозинський та Іван Паламар. Художньо-публіцистичний нарис написав і автор цих рядків (“Співець бойківської долі”, Самбір: “Соляріс”, – 1998).

Багато відповідей на запитання, у тому числі й чому парох полишив Чайковичі, дають прикінцеві спогади внука про свого діда. Увагу привертають світлини. Шкода, що відсутні прізвища авторів погруддя та пам’ятної таблиці Василя Гоголя (Львів) і Григорія Пізнака (Стрілки). Коблянській школі присвоїли ім’я о.Кміта, але про це – ні слова.

Є помилкою вважати, що отець Юрій помер у 1946 році. Насправді – у 1943. Роком раніше – їмость Володимира. Це стверджує надмогильний напис, який з-під завалу зруйнованої могили у 1992 році витягнув самбірський бойкознавець Василь Семчишин. Кілька років тому, будучи в Татаринові (Городоцький район), я виявив цю металеву таблицю на кухні дитячої їдальні… під столом. Попросив місцевого пароха забрати її до церкви, але чи забрав – не знаю. На щастя, її світлиною проілюстрована моя книжка.

 

Омелян ЛЕСЬКІВ. Кмітєзнавець.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар