Небо Міженця закрилося для Героя Володимира Вінярського
Якими інколи немилосердно жорстокими бувають життя і… смерть
Це було шкільне свято у Бабинській школі Самбірського району. Ми, як правило, на такі імпрези не їздимо, бо скрізь однаково, але не могли не відгукнутися на прохання депутата Самбірської міської ради, Свободівського волонтера Юрія Лешковича.
ХТОСЬ із вчителів школи зателефонував йому, видно, з міркувань довіри, і попросив приїхати, бо батьки та діти зібрали гроші на лікування воїна АТО Володимира Вінярського… Юрій Іванович брав нас не заради власної реклами, а тому, що не знав, де на Старосамбірщині знаходиться Міженець – рідне село Володимира… Ми чули про цього мужнього хлопця і раніше, але доїхати в Міженець для знайомства було непросто, бо далеко і по бездоріжжю. Отож, наші інтереси збіглися. Юрій Іванович докупив ще багато гостинців – і в дорогу…
Ця зустріч була незабутньою. Володю та батьків приємно вразив наш візит, бо і там не знали, де на Самбірщині знаходиться Бабина, і чому якраз у цьому далекому для них селі діточки захотіли допомогти понівеченому війною юнакові. Але це були перші жертви сучасного лихоліття, тому до них було так багато співчуття і бажання допомогти… У невеличкій квартирі нас зустріли Володя, який був на візочку, мати та волонтерка Андріана. У хлопця був настільки привітний вираз обличчя, що нам здавалося: він просто ненароком сів в інвалідне крісло, ще мить – здійметься на свої ноги і піде. Але цього не сталося ні тоді, ні згодом. Хоча Володя пробував лікуватися за кордоном, у цих подорожах йому допомагала волонтерка. Знаєте, нам з Юрієм Івановичем здавалося, що між Володею та Андріаною є навіть щось більше, ніж просто дружба чи бажання допомогти… Ми покидали привітне помешкання з оптимізмом, от чомусь дуже хотілося, аби усе було гаразд, аби та рана війни хутко затягнулася і забулася… А минулої п’ятниці вранці Юрій Лешкович зателефонував нам зі сумною звісткою: «Ви пам’ятаєте, як ми їздили у Міженець до Володі Вінярського? Так ось, він трагічно загинув». Ми не повірили, бо оптимізм не мав би помирати, та ба… І з’явилися прикрі новини: «Cьогодні, 16 серпня, близько 02.15 у селі Міженець Старосамбірського району сталася дорожньо-транспортна пригода. На місці події поліцейські виявили в кюветі перекинутий автомобіль «БМВ», під яким лежало тіло чоловіка без ознак життя. Особу загиблого встановили – ним виявився 28-річний житель району, пасажир «БМВ». Водій з місця події втік». Поліцейська хроніка скупа і беземоційна: «Протягом кількох годин поліцейські встановили особу чоловіка, який керував автомобілем – раніше судимий 36-річний місцевий мешканець. Його затримали…» Чого втікав після скоєного і куди втікав, якщо усе найгірше, що могло статися, уже сталося…
Жертвою безглуздої аварії і став Володимир Вінярський, у якого 20 серпня мав би бути день народження – 29 років. У нього у вічному горі залишилися батьки та сестра… І залишилася дуже коротка біографія: вивчав геодезію у Львівській політехніці, а потім була Революція Гідності і 14 березня 2014 року вступив у ряди батальйону імені Кульчицького та пішов на схід. Це був той час, коли лиш мужні молоді люди «писалися на війну», розуміючи, що коли не спинити ворога там, то він прийде сюди… Того ж таки року 4 червня під Старобільськом на Луганщині отримав важке наскрізне вогнепальне поранення грудей, правої легені та хребта, після якого був інвалідний візочок, довгі роки лікування, реабілітації та надії. І страшний вирок – інвалід першої групи…
А потім глуха міженецька ніч, дорога, «БМВ», кювет і розчавлене тіло… Якими інколи немилосердно жорстокими бувають життя і… смерть.
Роман ІВАНЧУК.