Неправильно буде казати, що владика Іван Хома повернувся у рідний Хирів, він його не покидав…
Директор школи-гімназії імені владики Івана Хоми у Хирові Іван Прендота запросив нас на освячення меморіальної таблиці в честь владики Івана Хоми. Ми покинули всі справи і помчали у гості, бо, з одного боку, захотілося відійти бодай на півдня від остогидлої місцевої політики, а з другого – знали, що там буде цікаво і змістовно.
Спочатку священики отці Ігор і Тарас освятили меморіальну таблицю в честь владики Івана Хоми – про нього трохи пізніше, а потім усі гуртом перебралися до святкової актової зали на урочисту академію. Назва, щоправда, якась аж надто академічна, бо насправді, це був гарний творчий вечір спогадів про людину, яку на початку дев’яностих відкрив для себе Хирів. Але перед тим ми пройшли музейним залом гімназії. Тут і світлини, і спогади про владику, і недавно встановлений бюст. До слова, як бюст, так і меморіальну таблицю виготовив львівський митець Василь Гоголь. У цьому ж залі – пам’ятний куточок Герою
України, який загинув на сході, Володі Сачеку – випускнику гімназії. Як дивно переплітається історія: і тут обидві постаті різних поколінь поруч, і на фасаді закладу – меморіальні таблиці також поруч. І об’єднує їх жертовність, покладена на алтар України.
Імпреза відбувалася акурат у той самий день, коли рівно десять років тому перестало битися серце владики Івана Хоми. Для читачів молодого покоління розкажемо трішки про нього. Народився у Хирові 1923 року в багатодітній сім’ї залізничника. Початкову школу закінчив у Хирові, потім учився в гімназіях в Перемишлі та Самборі. З 1942 до 1945 – в духовній семінарії в Перемишлі. А вже тоді, коли долати там науки було неможливо, пішки і з ризиком для себе добирався у Рим. Лише з документом, що він семінарист. На будь-якому кордоні його могли депортувати… Уявіть собі, якою була жага до науки – Іван з Хирова добирався до Риму 4 місяці. І то була зима… Але молитва, з якою йшов, мамина молитва, яка линула йому навздогін, допомагали. У родині Хоми науку поважали. На той час батьки продали кусень поля, який був годувальником, аби вивчити іншого сина. Усе свідоме життя отець Іван віддав служінню Богові. В останні роки земного життя був Ректором УКУ, професором історії Церкви. Повернутися на рідні терени зміг тільки після оголошення України незалежною. Минуло 48 літ, як не бачив рідних та близьких. На початку дев’яностих зустріч з ним у Хирові перетворилася на свято духовності, пам’яті і щирості почуттів. Владику Івана зустрічали, як найдорожчого гостя. І досі у Хирові розповідають, що два хлопчики, які були поруч під час Літургії, стали згодом священиками. Радісно згадує свою зустріч з владикою отець Тарас, який приїхав у Хирів на освячення меморіальної таблиці. Оксана Бербих зі сльозами на очах розповідала про те, як одного разу була разом з чоловіком на Богослужінні в Римі. Слухала земляка о.Івана Хому, а потім хотіла підійти до нього, передати вітання від земляків. І хоч охорона не пропускала до нього, та як тільки почув, що його чекають земляки, вийшов, обняв наших і сказав: я наче побув у рідному містечку…
На відзначенні роковин смерті о.Івана були і його родичі, так само зі щемом у душі згадували владику, зустрічі з ним. Пані Уляна, наприклад, розповідала, що її родина була під пильним наглядом тодішніх службістів, і тому, щоб біди не було, дітям, внукам, племінникам, не розповідали про іменитого родича у Римі. Правда стала правдою для дітей тільки за незалежної України. Але пані Уляна згадує, що бабуся навіть у часи заборон та атеїзму постійно слухала заборонені радіоголоси, а під час Богослужіння з Риму постійно плакала, бо здавалося їй, що то її Іванко править…
…Я отримав багато задоволення, побувши того дня з хирівчанами – щирими, вірними, відвертими і співочими. Діточки дуже гарно колядували, а особливо нас вразив духовий оркестр. Там такі інструменти, що просто диву даєшся, як роки їх не понищили і як вони взагалі ще грають. Але хлопчиська були настільки артистичними, вправними і старанними, що аж дух перехоплювало від справжньої живої музики… Ну, і не можемо не сказати, що гостями гарного свята були заступник голови райради Микола Мартич, міський голова Іван Голубець, директор хирівської школи Марія Войтович та інші.
Роман ІВАНЧУК