Палата доброти
Мала я дуже цікаву ситуацію – досі дух перехоплює, хочу, аби і інші знали… Близько року тому довелося мені лягти в самбірську лікарню. Тиждень там відбула – і додому… Але в палаті познайомилася з літнього віку жінкою. Вона називала, з якого села на Старосамбірщині, але мені це голови не трималося.
І ЩО залишається в палаті робити? Та тільки говорити про все на світі… Дізналася я, що пані Марія живе сама з чоловіком, який інсультом прикутий до ліжка. Вона його і доглядала, поки сама не заслабла. Чоловіка залишила на сусідку, а сама – в Самбір за здоров’ям. Є син, але він з сім’єю уже три роки живе в Польщі і навідується нечасто, бо опинився аж під німецьким кордоном. Грішми допомагає батькам, бо на свої «колгоспні» пенсії не вижили б. А про те, що вона потрапила до лікарні, йому не повідомляла, бо навіщо зривати його з місця, буде платити за дорогу купу грошей, а тут і так нічим не допоможе. Слухала я ці речі і думала: які терпеливі у нас батьки, навіть про свої болячки чи біду не хочуть дітям говорити, аби їх не турбувати, не відривати від роботи.
До пані Марії, звісно ж, ніхто не приїжджав з харчами. Не те, що до мене – усі родичі з кульочками збігалися. От я цим усім і пригощала свою сусідку. На лікарняних харчах протриматися можна, але навіщо? Мені було дуже смішно, коли пані Марія зізналася, що ніколи не їла ківі – то якась бульба волохата, не пила кока-коли – йой, як за язик лоскоче, і не пробувала червоного окуня – то і така риба є? Одне слово, прожили ми так тиждень.
Минув час і я вже зовсім забула пані Марію, а ж тут у мій кабінет відчиняються двері і чую:
-О, то вона. ми її знайшли.
І стоїть на порозі моя пані Марія з чоловіком середніх років. Це був син… Я ж їй казала, де і ким працюю, от вона і навідалася у гості. Посадила мене у синову машину, бо, виявляється, привезла мені гостинців. Мені дар мови відняло – мішок бульби, буряки, морква, шмат м’яса, два лотки яєць, сметана. сир, ящик яблук і півторалітровий слоїк самогону. І все це була вдячність за те, що я з нею ділилася в лікарні харчами. Здається, віддячила сторицею, але справа навіть не у продуктах, а у людській вдячності.
Свого старого баба Марія поховала і, здобувши більше часу, відновила свою господарку, каже, що коли людина не працює, то хворіє. От вона свої болячки і відганяє працею в полі і біля худобини.
Світлана С., м. Самбір.