Пам’яті Омеляна Володимировича Леськіва
Не люди помирають, а світи… Померкнув той світ, який приніс на нашу землю і у наше життя Омелян Володимирович ЛЕСЬКІВ…
Ми стали трішки біднішими, бо втратили людину, яка усе своє життя віддавала нам. Він багато та плідно працював у царині освіти і культури на Самбірщині, Городоччині, Старосамбірщині. Десь керував культурою, десь – освітою, десь просто був учителем. Та навіть коли пішов на пенсію, йому запропонували ще трохи повчителювати у школі Самбірської виховної колонії. Тут зачинила доля чужих дітей за якісь провини і для Омеляна Володимировича це був якийсь особливий відтинок його життя, зітканий з вимогливості та доброти… Але де б не працював, він просто жив своєю роботою і тими, хто поруч. У нього було багато ініціатив, які сам же втілював, у нього ніколи не бракувало щирих друзів, бо і сам був вірним їм, він багато літ був спортивним коментатором на самбірському стадіоні і футбол без його голосу не був футболом. Він вмів писати – гарно, доступно, щиро, вкладаючи у кожне слово особливий зміст. Мабуть, тому і вступив у Спілку журналістів України, став членом Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини», написав 14 книг. І ми завжди пишалися ним, ми брали з нього приклад, ми захоплювалися його працелюбністю, обов’язковістю, тонким почуттям гумору… І сьогодні нам нестерпно боляче писати про Омеляна Володимировича у часі минулому, бо ми завжди були з ним у часі теперішньому і трішки – у давнині… Власне усім своїм минулим він уже збудував собі пам’ятник за життя… Знаєте, треба і в людей, і у Бога заслужити такого велелюддя на похороні, яке було у Омеляна Володимировича… Страшно не те, що такі люди нас покидають – це природно, страшно те, що на їхнє місце ніхто не приходить…
Ми глибоко сумуємо з приводу втрати такого приятеля та порадника, ми висловлюємо щирі співчуття його синові Юрію Омеляновичу – нашому колезі-журналісту, який щиро любив свого батька і не покидав його постелі до останньої хвилини… Приходить та печальна мить, коли серце людини, втомившись, зупиняється на якусь мить лише для того, щоб трішки відпочити, і все… Ще один світ померк, ще одна життєва свічка згасла, залишивши рідним та близьким своє тепло…
Журналісти «Високозамківської Самбірщини».