Працівників хлібокомбінату попередили про імовірне звільнення
А вони скаржаться редакції на владу, яка це допускає, на власну долю – куди далі йти, хоча можна допускати, що спад продукції не через «чужинців», а тому, що наші не витримали конкуренції
Ми ще наприкінці минулого року натякали людям на те, що самбірський хлібокомбінат можуть закрити… Власне, тамтешні працівники били на сполох, хоча у них ще жевріла надія: а раптом нові господарі підприємства змилосер-дяться. Видно, не змилосердилися і час од часу до нас телефонують робітники і скаржаться на те, що їх можуть вигнати на вулицю.
Попри це, доводиться вислуховувати і претензії на життя: от як не поспівчувати жінці, якій залишилося два роки до пенсії? І хто її тепер візьме до праці, якщо роботодавці хочуть молодих? Ми вислуховували претензії на те, що влада, маючи підприємство на своїй території, запускає інших виробників з сусідніх райцентрів та навіть маленьких міст Старосамбірщини. Уже не кажемо про Львів… Якась рація у цьому є, але й ратуша, як відомо, не має права не допустити “чужинців”, бо інакше їй припишуть корупцію. Нам нагадували, що попередня керівниця комбінату хотіла облаштувати кіоски з хлібом на людних вулицях Самбора, але влада не дала дозвіл. Нарід обурюється тим, що доля підприємства може бути такою ж незавидною, як цукрового заводу. Здається, і це правда. Так ось, коли всі ці правди зібрати до купочки, то залишається одна – підприємство справді опинилося на грані імовірного закриття. Керівник Самбірського Центру зайнятості Іван Тимців повідомив нам минулого тижня, що на облік уже стало 11 працівників підприємства, і допустив: процес, ймовірно, буде продовжуватися. Оскільки наші скаржники питають у нас, чому редакція та ратуша їх не захищають, ми зателефонували першій заступниці міського голови Ірині Курлятович. Вона сказала, що працівники відділу економіки турбували львівських керівників нашого комбінату, а ті навіть не дуже й хочуть балакати… Тому зі Самбора у Львів пішло письмове звернення, чекають на відповідь. Ірина Миронівна каже, що влада готова робити все, аби людям збереглися робочі місця, а відтак – не припинявся фінансовий потік до бюджету, але… Минулого тижня, за словами очільниці ратуші, відбулися збори трудового колективу і людей начебто попередили про можливе вивільнення. Ось така прикра ситуація, у якій навіть керівники міста – якими б сильними не були, не дадуть собі ради, бо мова йде про комерційне підприємство, впливу на яке нема. Як господар захоче, так воно і буде.
На нашій, ще комуністичній пам’яті, такі підприємства як хлібозавод, м’ясокомбінат, цукровий та молокозавод вважалися стратегічними, бо виробляли найцінніше – продукти харчування. А нині такий час, що підприємства стратегічного напрямку закривають, а продукти все одно є… Якою буде доля будівель хлібопекарів, нічого сказати не можемо. Будемо так само, як ратуша, чекати на відповідь обласного керівництва і сподіватися, що не спіткає нас доля цукрового заводу, який не тільки мав свої надійні робочі місця, а й селяни з того жили, бо цукрові буряки вирощували. Між іншим, про цей завод. Свого часу нові власники скуповували у людей ваучери, можна сказати, за безцінь – і люди на це велися. Коли контрольний пакет акцій опинився в одних руках, ті ж руки і закрили виробництво. То на кого тепер нарікати?
Ми б не були об’єктивними, якби не згадали ще один важливий момент, з яким опонували тим скаржникам, що зверталися до редакції. Мова йде про те, що треба було пекти такий смачний хліб, аби люди за ним у чергах стояли. Якщо ж споживач зробив інший вибір – то це уже проблема виробника. І справді, якби була добра реалізація самбірського хліба, то не думаємо, що власники закривали б підприємство. За деякими даними, коли ще колективом керувала Марія Платко, реалізація була у межах дев’яти тонн на добу, зараз упала до трьох. Певна річ, на таку малу кількість утримувати таку «машину» для випічки – проблематично. А що стосується Марії Степанівни, то вона – місцева і жила підприємством і вдень, і вночі…
Роман ІВАНЧУК.