Пройти війну, щоб померти у мирній і рідній Скелівці

SambirWZ
250

Пройти війну, щоб померти у мирній і рідній Скелівці

Минуло дев’ять днів, як Скелівка знову стала на коліна, запалила лампадки уздовж дороги на кладовище. Попрощалися з земляком, учасником АТО Володимиром Новацьким… Господь відміряв йому дороги на 43 роки – молодий ще, міг би жити та й жити, але… Але у наше життя прийшла війна. 

З 1994 до 1996 року Володимир проходив строкову службу в Збройних Силах України, а коли ударив на сході набат, пішов на війну добровольцем. І це важливо, бо далеко не кожен, навіть з тих, які на свята одягають вишиванки, наважилися б на такий крок. На крок, який кожного дня на сході міг бути останнім. На війну їздив двічі, був там по кілька місяців у 2014-му та 2015-му роках. Ми не маємо права забути, що це ті роки, коли армія ще була дуже слабкою, не мали солдати що їсти і чим стріляти, у що зодягнутися… Після демобілізації повернувся до мирного життя. Його батько помер років десять тому, тому Володимир залишався єдиною опорою для матері. Своєї сім’ї не встиг створити…

Проте, стан здоров’я постійно погіршувався і, на жаль, важка недуга відібрала життя. Старосамбірські медики розповіли нам, що робили все, аби допомогти, однак онкологія наразі сильніша. Ми знову мусимо казати про те, що невідомо, чи початок недуги не припав якраз на час перебування на сході, бо нині і без війни люди від раку гинуть, але тут ситуація особлива… Тетяна Терлецька, голова Старосамбірської районної ради, розповіла нам, що допомагали матері грішми, коли лікувала сина, але і гроші у таких ситуаціях не всесильні… Мені якось довелося чути, мовляв, вояки АТО, повернувшись звідти, зловживають вимогами, потребують до себе надто багато уваги, коли у біді живе нині більшість населення. Прикро, що такі настрої є, але вони є. Свого часу ми так само з увагою ставилися до афганців, чорнобильців, а теперішньому поколінню припала на долю війна. І не може бути так, аби хтось із живих солдатів відчував якусь несправедливість чи неувагу до себе. Прийшов і до нас той час, коли воїнів не тільки привозять звідти мертвими, вони помирають і у мирних селах. Нам треба навчитися розуміти їх і допомагати, щоб жили вони якомога довше…

Вічна пам’ять ще одному Герою!

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар