Зворушливого листа надіслала редакції Марія Гарбар з м. Добромиля. В минулому журналістка старосамбірської райгазети написала про свого сусіда Йосипа Миколайовича Мамчака. «Його доля є яскравим підтвердженням давно народом сказаного, що життя прожити – не поле перейти», – підсумувала авторка.
Життя в Йосипа Мамчака починалося, як у людей: сім’я, робота, домашня господарка… Аж раптом все пішло під укіс. Болісне розлучення, діти до сьогодні як батькові не дають про себе знати. За тим довга самотність – хоч вий з розпуки. А тут ще й здоров’я серйозно захандрило. І настільки, що дві ноги йому замінив інвалідний візок.
Чого там, нелегко і непросто було Йосипу Мамчаку зносити, на перший погляд, непосильні випробовування. Благо, що поруч були знайомі, друзі, сусіди. Допомагали, чим могли і як могли. Щирим словом, розрадою також. Він наперекір негараздам переміг самого себе, увірував, що це не кінець – просто інша форма життя із своїми законами, принадами.
Невдовзі практично людина з найвищою інвалідністю не потребувала сторонньої допомоги: сам прибирає помешкання, готує собі їжу, садить городину, доглядає її, косить траву, бур’яни. В авторки листа погано вродили огірки, а в сусіда Йосипа надміру, ніби віддячували за любов і догляд. Тож дозволив їй нарвати не лише для столу, на салати, а й закрутити в слоїки.
До речі, чоловік сам робить закрутки, готує варення, компоти, салати. Не без того, що іншому чимось підсобить. Може наклепати косу, нагострити ножа або сокиру. На подвір’ї завжди прибрано. У такому стані на зиму нарубав дров, акуратно поскладав. Знають добромильчани Йосипа і як цікавого співрозмовника. За певної ситуації заговорить віршами. Як наприклад:
Якби ви знали депутати,
Як люди плачуть біля хати,
То ви б бюджет не розкрадали,
А совість, совість трохи мали…
Це промовляла його зболена душа. У житті покладався на себе, власні руки і силу. А також на наполегливість. У Йосипа Миколайовича були неабиякі проблеми з оплатою за газ. Його навіть лякали, що переріжуть трубу. Але конфлікт вдалось владнати. Зумів добитись підвищення мінімальної пенсії, а також, щоб виділили йому нову інвалідну коляску. Нею до міста не їздить – боїться поламати через погані вулиці, До аптеки чи магазину також непросто добратися. Відтак старається газдувати, щоб максимально мати все своє.
Живе чоловік собі на радість, повсякчас сповідуючи Божу мудрість творити добро іншим, бо воно повертається тим самим…
Іван СТРІЛЬЧУК.