Сесійні варіанти
Депутати Самбірської міської ради нарешті скінчили давно розпочате, почали нове і теж скінчили, хоча кризу влади ми ще не відмінили
Ловлю себе на думці, що частіше ходжу на роботу в ратушу, де відбуваються сесійні засідання, ніж в офіс “Високого Замку”. Але тішуся, що матиму трохи відпустки – багатостраждальна сесія, не пам’ятаю, коли розпочавшись, закінчилася. Ба, більше, обранці позаминулого вівторка гайнули так швидко, що відспівали Гімн за багатостраждальною сесію, потім ще один – на знак початку нової, яку завершили напрочуд швидко. Та коротка була бюджетною…
Але повернемося до того щасливого вівторка. Щойно обранці вмостилися у своїх кріслах і ще не встигли “заточитися” на плідну працю, як мер Юрій Гамар оголосив перерву. Ми відразу спрогнозували два варіанти: або міському голові стало зле, наприклад, знудило від вигляду депутатського корпусу, або, як підмітив Володимир Мурайко, треба провести “дзвінок другу”. Обранці не раз підозрювали мера у тому, що він у критичні хвилини виходить з телефоном у коридор… Але жоден варіант не спрацював: мер викликав із зали депутата Ярослава Кузьмяка і повернулися удвох через якоїсь півхвилини. Поміж рядами прокотився шумок на кшталт: хтось з кимось про щось домовився… Ми не посвячені у справи кулуарні, а тому судити не беремося, хоча після того частина депутатів покинула сесійну залу. Ті, які пішли, були знервовані, казали, що хтось не дотримався домовленостей: начебто, мер “не рубає” комусь його питання, але взамін депутати голосують за інше. Мої відчуття поділилися на три варіанти: чи то сиджу у мутній воді, чи то знаю, що мене у чомусь намахують, а ще не знаю, у чому, чи то відчуваю себе “турком вісімнадцятим”. Так одна вчителька називала нас, учнів, коли ми не хотіли вчитися. Хоча я вже давно виріс, але й досі не розумію, чому “турок”, а не, скажімо, грек, і чому “вісімнадцятий”… У коридорах сесії з’явилося слово “договорняк”, яке взагалі не українське, а “Ворд” у комп’ютері підкреслює його червоним як помилкове.
Порядок денний депутати долали працьовито. Це були земельні проблеми, у які наш репортер, як правило, не вникає – і так не знаємо, хто і за чим стоїть, хто більше чи менше у чомусь зацікавлений. Трохи жвавіше стало, коли затверджували штатний розпис ратуші. Читачеві, либонь, цікаво буде, що нами керує 142 з половиною особи – саме стільки ставок. Проектом рішення передбачалося, що буде введена нова посада нового заступника у той час, коли ще не зайнята посада гуманітарного заступника Наталії Зремяк. Нагадаємо, пані Наталя пішла з ратуші за згодою сторін, а тепер судиться за повернення, вважаючи, що її змусили написати заяву – але то трохи інша тема. Ні для кого не було таємницею, що на нову посаду нового заступника претендує виконувач обов’язки начальника відділу освіти Святослав Ухач. Скажемо відразу: цей пункт не пройшов і нам навіть важко сказати чому. З усього керівного складу ратуші в місті залишився мер, перший заступник і заступник з комунальних питань – з кризи влади не вилізли ні на крок. При такому “наборі” керувати складним містом дуже непросто – яким би мудрим за рік не став Юрій Гамар, але всюди не встигнеш і всього не охопиш. Маємо два варіанти: або депутати і далі мстять міському голові, або не згідні з кандидатурою шановного Святослава Анатолійовича. Зрештою, як ми почули у залі, у пана Ухача є три варіанти: або він нарешті стає повноправним начальником відділу освіти, а не “в.о.” вже стільки часу, або йде в ратушу заступником, або “сідає на шпагат”, здобуваючи цікаву посаду “заступник міського голови (дефіс) завідувач відділом освіти”. Було дурнувате відчуття того, що саме ця людина до певної міри стає розмінною монетою у чиїхось “договорняках”. Але то тільки здогадки… Несподівано почали з’ясовувати стосунки на своїх депутатських кріслах Ярослав Кузьмяк і Любов Мосійчук. Хоч моя лавка у сесійній залі недалеко від їхньої, але так нічого не второпав. Зрештою, “сторони” вийшли у коридор і ми чули їхні голоси. Пані Люба – вчителька і всі вчителі говорять, як правило, голосно, а пан Славко доволі емоційний чоловік і теж голосистий. Дехто з депутатів виходив їх вгамовувати, але з часом самі повернулися і уже до кінця сесії спілкувалися напрочуд мило.
А потім депутати додали кілька ставок духовому оркестру. Здається, у залі це питання викликало нерозуміння і тоді керівник місцевої культури Оксана Фарович була змушена пояснити, що ті гроші насправді не одному чи двом оркестрантам, а всім (будуть ділити), бо ніхто нині задарма грати не хоче. Тут є два варіанти: або пані Оксана розхвилювалася і видала на гора те, що не мала б казати, або щиро увірує у те, що так і має бути… Ще один цікавий проект рішення: свого часу депутат Роман Пицик, якого мер звільнив з посади головного юриста міста, колись звернувся до колег з тим, аби створити комісію, яка вивчатиме “злочини” мера. Давній опонент Романа Євгеновича колишній секретар міськради Юрій Дмитришин назвав проект рішення недолугим, знайшов ще якісь “гачки” і депутати не дали потрібної кількості голосів для того, щоб хтось копирсався у діяльності мера. Пана Пицика на сесії не було, то ж ніхто проект рішення не захищав.
Протягом усіх пленарних засідань чемно сиділи у залі представники Товариства “Лемківщина”, які хотіли взяти у міста приміщення на вулиці Коперніка, де колись був клуб медпрацівників, а потім сиділи ревізори КРУ. Михайло Осюрак, який відстоював інтереси лемків на це приміщення, сказав, що товариство не має де зустрічатися, що там є сцена, яка потрібна для виступів, що в місті є 18 тисяч лемків… Йому опонував голова комунальної комісії Степан Кузьо. Сказав, що ініціюють ревізію комунального майна, а потім неодмінно знайдуть лемкам щось підходяще. А на приміщення, яке хочуть переселенці, претендує відділ освіти, який виганяють з території військкомату. Лемки, своєю чергою, звинуватили пана Кузя (наголос на Я) у всьому, у чому тільки можна було звинуватити, і на тому розійшлися.
Опісля депутати заспівали Гімн на знак завершення однієї сесії, потім, віддихавшись – заспівали вдруге на знак початку нової – це була найпопулярніша мелодія того дня. З приводу бюджету доповідала керівник фінансового відділу Раїса Сас. Ми, за своєю ж традицією, не будемо втомлювати читача цифрами. Скажемо лише, що бюджет збалансований: скільки запланували у дохідну частину, стільки ж – у видаткову. Хоча деякі обранці самі ж потім і засумнівалися у тому, що вистачить на усі потреби. Натякнули на те, що в медицині та освіті настають невеселі фінансові часи. Читачам, мабуть, варто знати, хто і скільки з’їдає грошей з бюджету. Подаємо перелік структур (зі слів пані Сас), які отримують найбільше: соціальний захист населення, освіта, медицина, органи самоврядування, житлово-комунальні структури, культура. На прийняття бюджету пішло якихось двадцять хвилин. Є два варіанти: або депутатам набридло сидіти і слухати, або всі цифри основного кошторису “обсмоктали” до того. Нас здивувало те, що не було на сесії першого заступника Ірини Курлятович, яка власне й опікується економікою Самбора. Є три варіанти: або захворіла, або у відрядженні, або їй нецікавий бюджет. Не виступила голова бюджетної комісії Світлана Дудко: і теж варіанти: або про усе поговорили раніше, або і так нічого не зміниться…
Наостанок депутатська родина затвердила в остаточному читанні статут громади. Головний доповідач Володимир Кульчицький знову говорив про цей документ довго – майже стільки, скільки говорили про бюджет міста. Втомлені депутатським життям обранці чемно проголосували за статут, хоча, якби хоч один голос “проти”, то нарід залишився б без “свідоцтва про народження”. Ми скинемо шапку перед ініціаторами статуту, якщо документ взагалі запрацює.
На цьому депутати розійшлися на Різдвяні канікули. Зі святами вас!
Роман ІВАНЧУК.