Сесійні варіанти

SambirWZ
145

Сесійні варіанти

Депутати Самбірської міської ради нарешті скінчили давно розпочате, почали нове і теж скінчили, хоча кризу влади ми ще не відмінили

Ловлю себе на думці, що частіше ходжу на роботу в ратушу, де відбуваються сесійні засідання, ніж в офіс “Високого Замку”. Але тішуся, що матиму трохи відпустки – багатостраждальна сесія, не пам’ятаю, коли розпочавшись, закінчилася. Ба, більше, обранці позаминулого вівторка гайнули так швидко, що відспівали Гімн за багатостраждальною сесію, потім ще один – на знак початку нової, яку завершили напрочуд швидко. Та коротка була бюджетною…

Але повернемося до того щасливого вівторка. Щойно обранці вмостилися у своїх кріслах і ще не встигли “заточитися” на плідну працю, як мер Юрій Гамар оголосив перерву. Ми відразу спрогнозували два варіанти: або міському голові стало зле, наприклад, знудило від вигляду депутатського корпусу, або, як підмітив Володимир Мурайко, треба провести “дзвінок другу”. Обранці не раз підозрювали мера у тому, що він у критичні хвилини виходить з телефоном у коридор… Але жоден варіант не спрацював: мер викликав із зали депутата Ярослава Кузьмяка і повернулися удвох через якоїсь півхвилини. Поміж рядами прокотився шумок на кшталт: хтось з кимось про щось домовився… Ми не посвячені у справи кулуарні, а тому судити не беремося, хоча після того частина депутатів покинула сесійну залу. Ті, які пішли, були знервовані, казали, що хтось не дотримався домовленостей: начебто, мер “не рубає” комусь його питання, але взамін депутати голосують за інше. Мої відчуття поділилися на три варіанти: чи то сиджу у мутній воді, чи то знаю, що мене у чомусь намахують, а ще не знаю, у чому, чи то відчуваю себе “турком вісімнадцятим”. Так одна вчителька називала нас, учнів, коли ми не хотіли вчитися. Хоча я вже давно виріс, але й досі не розумію, чому “турок”, а не, скажімо, грек, і чому “вісімнадцятий”… У коридорах сесії з’явилося слово “договорняк”, яке взагалі не українське, а “Ворд” у комп’ютері підкреслює його червоним як помилкове.

Порядок денний депутати долали працьовито. Це були земельні проблеми, у які наш репортер,  як правило, не вникає – і так не знаємо, хто і за чим стоїть, хто більше чи менше у чомусь зацікавлений. Трохи жвавіше стало, коли затверджували штатний розпис ратуші. Читачеві, либонь, цікаво буде, що нами керує 142 з половиною особи – саме стільки ставок. Проектом рішення передбачалося, що буде введена нова посада нового заступника у той час, коли ще не зайнята посада гуманітарного заступника Наталії Зремяк. Нагадаємо, пані Наталя пішла з ратуші за згодою сторін, а тепер судиться за повернення, вважаючи, що її змусили написати заяву – але то трохи інша тема. Ні для кого не було таємницею, що на нову посаду нового заступника претендує виконувач обов’язки начальника відділу освіти Святослав Ухач. Скажемо відразу: цей пункт не пройшов і нам навіть важко сказати чому. З усього керівного складу ратуші в місті залишився мер, перший заступник і заступник з комунальних питань – з кризи влади не вилізли ні на крок. При такому “наборі” керувати складним містом дуже непросто – яким би мудрим за рік не став Юрій Гамар, але всюди не встигнеш і всього не охопиш. Маємо два варіанти: або депутати і далі мстять міському голові, або не згідні з кандидатурою шановного Святослава Анатолійовича. Зрештою, як ми почули у залі, у пана Ухача є три варіанти: або він нарешті стає повноправним начальником відділу освіти, а не “в.о.” вже стільки часу, або йде в ратушу заступником, або “сідає на шпагат”, здобуваючи цікаву посаду “заступник міського голови (дефіс) завідувач відділом освіти”. Було дурнувате відчуття того, що саме ця людина до певної міри стає розмінною монетою у чиїхось “договорняках”. Але то тільки здогадки… Несподівано почали з’ясовувати стосунки на своїх депутатських кріслах Ярослав Кузьмяк і Любов Мосійчук. Хоч моя лавка у сесійній залі недалеко від їхньої, але так нічого не второпав. Зрештою, “сторони” вийшли у коридор  і ми чули їхні голоси. Пані Люба – вчителька і всі вчителі говорять, як правило, голосно, а пан Славко доволі емоційний чоловік і теж голосистий. Дехто з депутатів виходив їх вгамовувати, але з часом самі повернулися і уже до кінця сесії спілкувалися напрочуд мило.

А потім депутати додали кілька ставок духовому оркестру. Здається, у залі це питання викликало нерозуміння і тоді керівник місцевої культури Оксана Фарович була змушена пояснити, що ті гроші насправді не одному чи двом оркестрантам, а всім (будуть ділити), бо ніхто нині задарма грати не хоче. Тут є два варіанти: або пані Оксана розхвилювалася і видала на гора те, що не мала б казати, або щиро увірує у те, що так і має бути… Ще один цікавий проект рішення: свого часу депутат Роман Пицик, якого мер звільнив з посади головного юриста міста, колись звернувся до колег з тим, аби створити комісію, яка вивчатиме “злочини” мера. Давній опонент Романа Євгеновича колишній секретар міськради Юрій Дмитришин назвав проект рішення недолугим, знайшов ще якісь “гачки” і депутати не дали потрібної кількості голосів для того, щоб хтось копирсався у діяльності мера. Пана Пицика  на сесії не було, то ж ніхто проект рішення не захищав.

Протягом усіх пленарних засідань чемно сиділи у залі представники Товариства “Лемківщина”, які хотіли взяти у міста приміщення на вулиці Коперніка, де колись був клуб медпрацівників, а потім сиділи ревізори КРУ. Михайло Осюрак, який відстоював інтереси лемків на це приміщення, сказав, що товариство не має де зустрічатися, що там є сцена, яка потрібна для виступів, що в місті є 18 тисяч лемків… Йому опонував голова комунальної комісії Степан Кузьо. Сказав, що ініціюють ревізію комунального майна, а потім неодмінно знайдуть лемкам щось підходяще. А на приміщення, яке хочуть переселенці, претендує відділ освіти, який виганяють з території військкомату. Лемки, своєю чергою, звинуватили пана Кузя (наголос на Я) у всьому, у чому тільки можна було звинуватити, і на тому розійшлися.

Опісля депутати заспівали Гімн на знак завершення однієї сесії, потім, віддихавшись – заспівали вдруге на знак початку нової – це була найпопулярніша мелодія того дня. З приводу бюджету доповідала керівник фінансового відділу Раїса Сас. Ми, за своєю ж традицією, не будемо втомлювати читача цифрами. Скажемо лише, що бюджет збалансований: скільки запланували у дохідну частину, стільки ж – у видаткову. Хоча деякі обранці самі ж потім і засумнівалися у тому, що вистачить на усі потреби. Натякнули на те, що в медицині та освіті настають невеселі фінансові часи. Читачам, мабуть, варто знати, хто і скільки з’їдає грошей з бюджету. Подаємо перелік структур (зі слів пані Сас), які отримують найбільше: соціальний захист населення, освіта, медицина, органи самоврядування, житлово-комунальні структури, культура. На прийняття бюджету пішло якихось двадцять хвилин. Є два варіанти: або депутатам набридло сидіти і слухати, або всі цифри основного кошторису “обсмоктали” до того. Нас здивувало те, що не було на сесії першого заступника Ірини Курлятович, яка власне й опікується економікою Самбора. Є три варіанти: або захворіла, або у відрядженні, або їй нецікавий бюджет. Не виступила голова бюджетної комісії Світлана Дудко: і теж варіанти: або про усе поговорили раніше, або і так нічого не зміниться…

Наостанок депутатська родина затвердила в остаточному читанні статут громади. Головний доповідач Володимир Кульчицький знову говорив про цей документ довго – майже стільки, скільки говорили про бюджет міста. Втомлені депутатським життям обранці чемно проголосували за статут, хоча, якби хоч один голос “проти”, то нарід залишився б без “свідоцтва про народження”. Ми скинемо шапку перед ініціаторами статуту, якщо документ взагалі запрацює.

На цьому депутати розійшлися на Різдвяні канікули. Зі святами вас!

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар