«Сироти» на своїй-чужій землі
Ми знали про цю проблему давно, знали і писали, та тільки допомогти не могли… Є у Самборі три вулиці на околиці, що туляться уже до Бабини, і займають 6 гектарів землі. На початку дев’яностих, ще коли містом керував Зорян Попадюк, там виділяли пляци самбірянам під забудову. Люди освоїли свої наділи і уже з 2000 року стали повноцінними мешканцями і сусідами. Але потім з’ясувалося, що незаконними, бо треба погодити межі розмежувань між Самбором та Бабиною і провести лінію так, щоб самбіряни самбірянами і залишалися. Але минають рік за роком, проте ніхто не наважиться кордон намалювати…
І ХОЧ цю проблему мери передають у спадщину один одному, та за нинішньої каденції справа начебто почала просуватися у бік порозуміння поміж сусідами. І далеко не останню роль тут зіграв депутат Роман Барна, який ініціював не одну зустріч сторін, їздили до сільського голови, говорили з сільськими депутатами, але люди з околиці, доведені до відчаю, прийшли на сесію міськради просити поради.
Від їхнього імені виступала пані Оксана – прізвища її не озвучували, а ми не перепитували, але жінка, схоже, добре орієнтується у справі, оперує потрібними у таких випадках термінами. Пані Оксана твердить, що коли отримали пляци під забудову, то звели оселі, своїм коштом тягнули комунікації, звісно ж, самбірські – і воду, і газ, і світло. За двадцять років тут народжувалися діти і помирали старики, одне слово, життя завирувало, але тепер вийшло так, що розпорядження представника Президента Зоряна Попадюка про землю під забудову не чинні, позаяк земля вважається бабинською, а нею розпорядилося місто. Селяни почали домагатися свого, точніше, твердити, що цей квартал їхній. Окремих мешканців, які опинилися «сиротами» на своїй землі, кличуть чи то у прокуратуру, чи то у суд і кажуть, що вони незаконно побудовані. Нарешті, за словами пані Оксани, знайшовся один мудрий суддя Василь Кравців, який сказав, не знаємо кому: перестаньте знущатися над невинними людьми… І це направду знущання, бо люди стали заручниками своїх обійсть – не можуть взяти довідок, когось прописати, зрештою, навіть продати обійстя, бо живуть на своїй, але чужій землі. Сусіди, треба сказати, рятувалися. Пані Оксана каже, що Бабинська сільрада проголосувала за те, аби ці шість гектарів разом з людьми відпустити до Самбора. За це люди своїм коштом утилізували якесь бабинське сміття і порізали якісь дерева. Отож, рішення про те, що сільські обранці дали «вільну» самбірянам-сусідам є, а тепер треба, щоб Самбір їх прийняв, а Самбір чомусь упав у дрімоту і мовчить. От і прийшли домагатися свого повернення в лоно міста. Особливо палких дискусій з цього приводу не виникало, тому міський голова Юрій Гамаробіцяв розглянути це питання найближчим часом і прийняти розумне рішення. Хоча перед обіцянкою депутати стали цікавитися, хто ж винен у такому затягуванні справи? І знайшли – Галину Магац, яка в самбірській ратуші керувала земельними ресурсами, а тепер – за дивним збігом обставин, керує тими ж ресурсами, але у Бабинській об’єднаній громаді…
Прозвучала і обнадійлива нотка: з 1 вересня щось має помінятися у земельних стосунках і тоді вже точно вирішиться конфлікт на лінії Самбір-Бабина.
Роман ІВАНЧУК.