Спогад про Івана Гошмана

У Луках помер Іван Гошман. Літа брали своє, але загалом був ще дужим і вправним. Хоча серце від плину життя, мабуть, трішки втомилося, захотіло на хвильку відпочити і завмерло на завжди. Зрештою, як і завмерла ціла епоха, у якій жив і яку творив Іван Семенович. 

Його знали не тільки на рідних теренах, він був авторитетом на Самбірщині давно. Багато літ очолював Луківську сільську раду, потім був головою колгоспу… Його згадують у ці дні як щирого і доброго чоловіка, з яким цікаво було погомоніти, який багато чого знав і пам’ятав, бо й сам творив добро, був помічним та розрадливим… Він нечасто останніми роками приїжджав у Самбір, але коли був, запрошував на каву своїх друзів-журналістів і ми могли довго слухати його спогадами. Знаєте, Іван Семенович мав ще одну рису. В його роках можна було б уже збайдужіти до всього, а він навпаки – його вічно турбували історія рідного села, розвиток спорту, а найголовніше – політика. От розумівся чоловік на цьому, умів відсіювати зерно від полови. А ще мав загострене почуття справедливості та ненависть до брехні…  Чесно, аж не віриться уже, що більше не побачимося і він уже не скаже своєю дивовижною вимовою та інтонацією: «Ромку, треба написати… Але правду». Знаєте, він ще у ті давні часи, коли не все можна було говорити, а не тільки писати, Іван Семенович говорив і писав… Що йому потім за це було, не знаю, але його відвертість мислення, критичність думок підкуповували.

Шкода, що втрачаємо таких людей як Іван Гошман. На їхнє місце приходять інші, але вони зовсім інакші…

Роман ІВАНЧУК.