«Та я вже не тільки говорю російською, я вже мислю по-російськи»

SambirWZ
95

«Та я вже не тільки говорю російською, я вже мислю по-російськи»

Мушу вам розповісти, бо факт такий, що навіть мене, не політика, це вразило. Недавно збирався наш колишній клас – 35 років закінчення школи. Не буду казати, де вчилися, аби нікого не зачепити. Збиралися ми телефонами, соціальними мережами і як тільки могли.

ОДНОГО вечора дзвінок з незнайомого і дивного номера. Піднімаю – моя шкільна подружка Орися… Зраділа неймовірно, бо дружба з юних літ – найсвятіше і найбільш пам’ятне… Спочатку її історія. Після восьми класів пішла вчитися у Львів, потім вступила в інститут десь в Росії, а згодом вийшла заміж і живе у Підмосков’ї. То називається: порозкидувала нас доля світами. З того часу усі наші стосунки практично обірвалися. Зрештою, як у мене, так і у неї – своє життя, свої проблеми. Щоправда, років п’ятнадцять тому вона приїжджала зі своїми дітьми та чоловіком, бо хотіла показати рідний край. Самбір, Львів, Трускавець. Пам’ятаю, ми кілька годин не могли наговоритися…

А тепер про недавній дзвінок, Орисю хтось вишукав і запросив у Самбір на зустріч з випускниками. Я ж мала переказати однокласникам, що вона не може приїхати з багатьох причин, проте, маю сказати, що в неї все гаразд, що має добре оплачувану роботу, як і її чоловік. Два сини мають свої квартири і джипи… Мені не хотілося переривати ті хвалебні теради, але чомусь замість того, аби порадіти за подругу з дитинства, почала нервуватися, бо Орися розмовляла зі мною виключно російською мовою. Не втерпіла, перепитала і почула у відповідь: та я вже стільки років в Росії, що по-українськи не те що забула говорити, а вже й мислю російською. Я собі подумала про те, що ніякий поляк у будь-якій іншій країні світу не забув би польську мову, а в українців це виходить добре. Потім єдине, чого прагнула, не торкатися у ромові з Орисею, то політики. Але вона сама почала і фраза, яка мене проголомшила: «Та віддайте нарешті Донбас Росії і війна припиниться». Такого нахабства я уже не могла стерпіти і на скільки могла, пояснила їй, хто насправді агресор. А потім, не очікуючи відповіді, виключила телефон. Може Орися – то такий поодинокий «елемент» в Росії, але хіба це не страшно?

А зустріч однокласників відбулася, проте, я ані словом не згадала, що мала з Орисею неприємну розмову. Нехай усі думають, що вона залишилася такою, якою ми її пам’ятаємо.

Руслана О., м. Самбір.

Вас це може зацікавити