У день народження Володі Юричка зібралося на цвинтарі багато людей… Тільки він дивився на них з небес і пам’ятника…
Кожного року у родині Юричків-Козичів 3 квітня було свято – у їхнього внука, сина, племінника Володі Юричка – день народження. Цьогоріч йому виповнилося б 23 роки… Усі найближчі родичі зібралися не вдома, а на міському цвинтарі біля щойно спорудженого надмогильного пам’ятника Володі…
Мені було боляче бачити бабусю загиблого – пані Любу, вона уже в літах і, здається, не заслужила ховати внука, але доля розпорядилася інакше: у неї під час освячення пам’ятника сльози не висихали. Ні тоді, коли знімала полотнище, щоб побачити у повний зріст свого онука, ні тоді, коли “Плило кача”, ні тоді, коли промовляли різного роду громадські діячі чи чиновники… До слова, прибув голова облдержадміністрації Олег Синютка. Не знаю, чи на усі такі освячення приїжджає перша особа області… Вірю, що це не політичний піар, а потреба звичайного українця Олега Синютки побути саме у нас, саме у час освячення пам’ятника Герою… Крім губернатора, були керівник управління соціального захисту Львівщини Василь Мартиняк, керівники Самбірщини Микола Фрей, Віталій Кімак, Андрій Бобак, помічник-консультант нардепа Андрія Лопушанського Ігор Несторак, інші офіційні особи. До слова, видно, з поважних причин не підійшов голова міста Юрій Гамар. Ніхто з цього трагедії не творив, але чомусь умить заговорили, що лідера громади не було, забувши про тих, хто був… В Київському медуніверситеті, де навчався Володя, його шанують. Далеко не кожен студент цього вишу спочатку віддав себе Майдану, а потім пішов на фронт… І загинув. Тому для студентів він авторитет. Про це говорила представник університету. Затамувавши подих, слухали і бійця “Айдару” – батальйону, у якому воював Герой. Годі було втихомирити біль у грудях, коли вихованці гімназії відтворили епізод прощання матері зі сином, якого проводжала на війну… Ці слова і досі ятрять душу…
Освячення пам’ятника супроводжували і тужливі пісні, і вірші у виконанні вихованців навчальних закладів міста. Не знаємо, на скільки це було доречно, але у плані патріотичного виховання, мабуть, треба, тим паче, сценарій був складений вміло. Єдине прикро, що захід затягнувся дещо на довше, ніж могло б бути – доповідачі не завжди вміють пильнувати час, і проміння вранішнього сонця дехто не витримував – млів. Спочатку захитався суворовець, який стояв у почесній варті, потім ще хтось з дівчат. До однієї навіть швидку довелося кликати…
…Багато містян, ми це помітили, буваючи на цвинтарі, заходять на молитву до Героїв Меморіалу. Це звичайний обов’язок… Тепер їх стрічатиме у повний зріст хлопчина у вишиванці, який назавжди залишиться Сином не тільки своїх батьків…
Роман ІВАНЧУК.