У Никловичах біля оновленої школи відкрили новий дитячий майданчик, а татусі дітородного віку так і не прийшли…

SambirWZ
11

У Никловичах біля оновленої школи відкрили новий дитячий майданчик, а татусі дітородного віку так і не прийшли…

Дорогою зі Самбора до Рудок з Лесею Ленартович – заступницею голови Самбірщини, ми обговорили значно менше насущних проблем, ніж потім з Рудок – до Никлович, коли у нашу автіку підсів обласний депутат Володимир Шведа. А все тому, що перший відтинок шляху передбачає велику швидкість, а другий – полюлятися на ямах.

ТАК ОСЬ, Володимир Богданович пішов на випередження і розповів, що надії на ремонт шляху від Рудок до Никлович померкли, бо фінансування поставили у залежність від перевиконання митних платежів. Понад план не було нічого, а кілька мільйонів вистачило на кілька кілометрів, а от на рік наступний цифра у 8 мільйонів – значно привабливіша. Більше того, уже не буде залежати від старань митників. Тому ще якийсь шмат шляху відремонтують. Пан Шведа як обласний депутат багато разів тиснув на розмаїті служби, щоб змилосердилися над цією дорогою, але марно. Видно, всесильний та впливовий Шведа не може собі дати раду – і таке буває. Зате, коли ми зустрілися з селянами Никлович, то пан депутат авторитетно запевнив, що якщо наступного року не відбуватиметься ремонт, то можуть сміливо кидати за ним помідорами. Кидати, звичайно, можна, але й помідори нині – не з дешевих… А ще, коли ми виїжджали з Рудок, перейшли до медицини – теж складна проблема для цього закутка, бо область вимагає розумної оптимізації, а куди дівати людей – не каже. Володимир Богданович зізнався, що, коли набирали штат медпрацівників, то у нього ніхто нічого не питав, коли доходить до скрочень, то кличуть Шведу. Згадали і про центр для немічних стареньких людей, які замешкали у Рудках. Знову проблема: об’єднані громади, переселяючи туди своїх мешканців, не хочуть за них платити. От не хочуть – і хоч кіл на голові теши. Коли місцеві владоможці почали наводити з цим порядок, то ні у чому не винний старенький дідусь, ледь добравшись до контори Шведи, просив не виганяти його з Рудок. Володимир Богданович розчулився і обіцяв, що сам платитиме за немічного чоловіка, аби лиш дали йому спокій… Взагалі, пан Шведа для рудківської околиці – наче нянька, він усім допомагає, лобіює інтереси і, чого гріха таїти, відповідальність несе за усіх. Тому зовсім не здивувався, що навіть никловицький священик почав свою проповідь словами «Дорогенький наш Володимире Богдановичу…»

А подія, яка там відбувалася того дня, не є з розряду тих, які можна припіднести до сенсації, бо  відкриття дитячих майданчиків нині уже ніхто не збуджує. Але сенсація у тому, що Никловичі, які давно списані як неперспективні  не підкоряються власній долі – торік відновили початкову школу для десятка дітей, цьогоріч – на подвір’ї встановили майданчик. До речі, мені дісталося від директорки Ольги Гусар за публікацію торічної давності, бо допустив собі міркування, що її село «на краю світу». Але у Ольги Антонівни інша філософія: так, якщо дивитися з Самбора на Никловичі – то може і кінець світу, а якщо з Никлович – у бік Судової Вишні – то майже цивілізація. Мушу визнати власну помилку і сказати, що пані Гусар з числа тих, які обрані часом, щоб рятувати своє село: і сама спокою не має, і іншим не дасть. Ви уявіть собі: тендітна жінка зупиняє у селі важкі машини, які їдуть на нафтові промисли, і вимагає або не їздити, або допомагати у ремонтах. Дійшла до керівника Львівського «Газвидобування» Олександра Сендеги і таки змусила його вділити трохи грошей на ремонт шляху. Здається, 300 тисяч…

А зрештою, ми приїхали на майданчик… Після молитви Ольга Гусар додала трохи арифметики – встановлення майданчика обійшлося у 72 тисячі гривень – район дав більше 45 тисяч, область – більше 27 тисяч, фонд Дубневичів – 5 тисяч, внесок громади – 6 тисяч, а спонсор Яворська – майже 7500 гривень. При цьому Ольга Антонівна подякувала Володимиру Шведі та керівникам району Миколі Фрею, Віталію Кімаку, Лесі Ленартович. Ми не помітили ні внеску, ні присутності сільської ради. Марія Голубінка – багаторічний війт, не була ні на відкритті школи колись, ні на освяченні майданчика тепер. Ми не страдали через відсутність чиновниці, віримо, що урядниця мала того дня нагальніші справи, але якщо на подію приїжджають здалеку титуловані особи, то з сільської ради можна було б і пішки перейти. Ну, зрештою, і якусь ліпшу канапку біля нас з’їсти, і радість дітвори розділити…

Богдан Шведа згадав, що попри усі труднощі, у районі багато що робиться – у Підгайчиках садочок відкрили, у Хлопчицях – відкриють. Школу у Погірцях перекрили. Ремонтують заклад освіти у Конюшках Королівських…

Леся Ленартович, яка у «першому житті» була вчителькою, звернулася до дітей з проханням не знищити гойдалки, бо це не тільки їхнє «господарство», а й тих братиків і сестричок, які прийдуть потім.  У Никловичах багато говорили про те, що все було б чудово, аби лише дітей ставало побільше. Добре побажання, бо село без поповнення  приречене, але я прискіпливо оцінив публіку, яка прийшла, – лише мами діточок, а з чоловіків дітородного віку – хіба обласний депутат, водій Миколи Фрея, журналіст «Високого Замку» і священик. Якийсь сивий старший пан – не в рахунок, бо стояв під час новосілля за парканом сільської школи…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар