Уперше з часів похоронів Героїв Самбір не став на коліна
У понеділок ввечері усі телеканали показали прощання Київського Майдану з Героєм війни Олександром Ільницьким з Турки – позивний «Барні». Він загинув від кулі снайпера біля Горлівки, хоча як ветеран тієї війни, уже «гинув» кілька разів поблизу Іловайська. Але виживав на зло ворогам і радість побратимам. Йому запропонували в зоні АТО роботу з документами, але Олександр не з тих, хто може сидіти в кабінеті. Капітан Ільницький загинув, коли надавав поміч цивільним. У машині, що їхала відкритою місцевістю, було дві жінки і чоловік. Бойовики почали обстріл автівки і, щоб врятувати невинних, «Барні» кинувся на поміч. Та ворожа куля його скосила. На Київському Майдані чоловіки, прощаюсь, плакали. Не кожного загиблого несли на це святе для українців місце. У рідній Турці залишилася донечка, яку він дуже любив. Бойові побратими казали: «Барні» був суворим і стійким бійцем, але добрим, м’яким та щирим батьком… Через його доброту не на полі бою, а у житті, йому і дали по-дитячому ніжний позивний – «Барні».
З Майдану кортеж з тілом Героя подався на Львівщину. За усталеною традицією, у містах чи селах вздовж траси, починаючи від Рудок, кортежі зупинялися і люди разом з родичами та священиками провадили коротку молитву. Це уже не традиція, а необхідність, бо кожен з нас сприймає Героїв, як найрідніших. У Рудках, як стало відомо зі слів голови Самбірської районної ради Віталія Кімака, який у той час був у відрядженні у Львові, нехай небагато, але люду зібралося, однак кортеж проїхав без зупинки. Віталій Володимирович додав, що не було координації з тими, хто віз тіло.
Не зупинився кортеж і у Самборі… На Площі Пам’яті звично зібралися солдати, небайдужі городяни, священики отці Микола Брийовський і Микола Юзич, був хтось із заступників міського голови, але кортеж однаково не зупинився. Люди не збагнули, чому так, і ще певний час стояли мовчки, сподіваючись, що машини, які повз них промчали, – не ті. Ну, нехай Рудки промайнули – невеличке містечко, але ж Самбір… З початку похоронів, які провадили на наших теренах, була солідарність – усіх Героїв, яких везли на Старосамбірщину чи Турківщину, Самбір зустрічав молитвою та незмінною «Пливе кача». Але для того, аби так було, міська влада знаходила людину, яка супроводжувала кортеж, були на телефонному зв’язку. Коли машини проїжджали «смольну базу», поліція перекривала дорогу, священики виходили на проїжджу частину вулиці, люди запалювали лампадки… Цього разу священики залишилися спантеличені, люди розчаровані, звукова техніка незадіяна, а представниця міської влади нічого не пояснила. А що пояснювати, це треба було організовувати заздалегідь. Можна допустити, що родичі загиблого хотіли швидше добратися до Турки, а тому не хотіли зупинок, але ж у Старому Самборі зупинилися, священики попровадили молитву.
А Самбір проїхали – вперше з часів Майдану та війни. Проїхали повз Площу Пам’яті, повз різдвяно-торговельне містечко, у якому не бракувало щасливих відпочивальників…
Роман ІВАНЧУК.