Фантастично: Самбір хоче стати Оксфордом! Але хіба не фантасти рухають світом?

SambirWZ
13

Фантастично: Самбір хоче стати Оксфордом! Але хіба не фантасти рухають світом?

Ідея створення «Колегіуму Анни Ярославни» проходить випробування конкурентами, але думати треба, чи будуть студенти і де потім працюватимуть

Закрилося ПТУ, яке діяло у колишній виховній колонії. Останні люди, що там працювали пішли. Журналістів зацікавило, що буде з капітальною будівлею колишньої колонії? Мер Юрій Гамар наразі не міг нічого сказати, бо якщо пенітенціарна система закриває свою установу, то це ще  не означає, що віддає її на баланс міста.

Взагалі, з тим майном, на думку мера, цікаві відбуваються метаморфози. Наприклад, місто має фінансувати Школу Мистецтв на вул. Сонячній, але будівля належить області. З цього приводу влада  підготувала листи очільникам області… Якщо вже мова про освіту… Юрій Гамар недавно мав зустріч з заступником міністра освіти Павлом Хобзеєм з приводу того, як задіяти будівлю колишнього університету. Не може твердо казати, що є якісь конкретні домовленості, але мер готовий туди пустити відразу кілька навчальних закладів, аби лиш втримати будівлю, яка уже потребує ремонту.  До слова, будівля опинилася багато років тому у податковій заставі. І це теж серйозна проблема, бо треба шукати їй заміну. Юрій Гамар нагадав, чому так робили. Переводили у податкову заставу, потім приміщення начебто продавали чи не продавали, а тоді хтось практично за безцінь хапав престижні квадратні метри. Очевидно, хтось таку схему готував і на цю історичну споруду. Мер додав, що робитиме все, аби місто мало вищу освіту і вберегло ту, що є.

Цій інформації минуло кілька тижнів, а повернутися до неї захотілося після “круглого столу” з нагоди повернення вищої освіти у Самбір власне у те приміщення (на фото), де вона і була. Товариство, яке згрутувалося для того, щоб поговорити про “Колегіум Анни Ярославни” – керівники наших провідних навчальних закладів, науковці, у тому числі і львівські. Для початку куратор проекту Микола Шийко розповів про задуми, якими живемо, про мецената, який хоче тут створити навчальний заклад, про специфіку нової освітньої установи. Загалом, ідеї не були аж надто примарними і за бажання все можна втілити у життя. Ми не будемо переповідати цього виступу, тим паче, все це лише концепція. Нам цікавішими були виступи гостей. А гості – ті, які з числа поважних науковців чи директорів, не були аж так добре налаштовані до чергового освітянського конкурента. До слова, зараз у самбірських закладах гризе науку (ми й самі не знали) 3276 спудеїв, з них 70 відсотків – заїжджі. Маємо 795 викладачів і лище один гуртожиток у технікумі. Дрогобицький університет, який орендував у нас колишню споруду повітового австрійського суду, випустив у світи широкі 4 тисячі психологів, а одночасно тут навчалося 1000 студентів. Шкода, що пішли – чи з об’єктивних, чи  суб’єктивних причин – то уже не так важливо. І ось з’явився на наших теренах канадієць українського походження, професор, зять Дмитра Павличка Богдан Кравченко, який уже з нуля збудував університет чи то у Казахстані, чи то у Туркменистані. Але будучи щирим українцем, не проти такий же заклад розквартирувати у Самборі… Імовірні конкуренти говорили, що не так легко перетворити Самбір у якийсь Оксфорд, бо  треба ліцензії, кілька кафедр на один виш, треба правдивих професорів, а їх нема. Володимир Вантух з педагогічного колежу навів оригінальні цифри – у його закладі вчиться 730 майбутніх педагогів, у медичному – 860, у технікумі – 500, училищі культури – 200. А ще донедавно лише технікум мав 1200 спудеїв. Вів до того, що демографічна ситуація геть нікудишня і на наших теренах просто нема студентів, бо свого часу не народилися. Нині усі виші у боротьбі за абітурієнта йдуть на будь-які поступки, навіть кредити на навчання, а самбірська “Анна Ярославна” буде платною… У всьому цьому коловороті думок надто мало уваги, як нам видається, присвятили іншому: можна пройти через терни до колегіуму, але треба думати і про те, куди ті  діти з поважними дипломами підуть? Може щось гріховне скажу, але психологів у Самборі “народилося сотні”, а тепер науковці твердять на “круглому столі”, що  у школах – не практичні психологи, а невідомо хто. Зрештою, так само нема путніх фізкультурників у час, коли школи випускають лише 5 відсотків здорових дітей… Постало питання фахових керівників військової підготовки, але й тих не знайти…

Якщо підводити риску під темою, треба визнати, що ініціатори “Анни Ярославни” – молодці. Вони бодай “рухають повітря”, бодай щось хочуть і, натикаючись почасти на нерозуміння або відверте залякування з боку конкурентів, направду стараються. Зрештою, канадійський “капіталіст” Богдан Кравченко теж не ликом шитий. І якщо хоче вкладати свій кошт у нашу вищу освіту, то цим треба тішитися. Ну, якщо він зумів створити своє дітище десь у Казахстані, і то з нуля, то ми уже хоч будівлю маємо…

Роман ІВАНЧУК.

 

Вас це може зацікавити

Залишити комментар