«У нас сім’ї розлучаються, щоб соціальну допомогу мати – ніхто працювати не хоче»
Нам приємно, що публікації з приводу ринку праці на наших теренах викликали серед людей резонанс. Було немало дзвінків з розмаїтими міркуваннями. Що цікаво, телефонували не ті, які хочуть знайти собі роботу, а ті, яких дуже дратує те, що інші не хочуть працювати…
І якщо вони стоять на “біржі праці”, то ще й поміч від держави отримують. Хоча держава, як відомо, нікому нічого не дає. Вона просто відбирає у одних і віддає іншим. Отож, працюючий люд утримує своїм коштом тих, які не хочуть трудитися. У нас тепер таке модне життя настало…
Спішимо повідомити, що терапевта у Городищенський хоспіс так і не знайшли, хоча оголошення надрукували, а телефон головного лікаря Тараса Струка написали жирними буквами. Жодного дзвінка, резюмував минулого тижня Тарас Миронович. І не тому, що звідомлення про добре місце праці не дійшло до людей, а тому, що і терапевти не хочуть працювати. Телефонував нам гурт жіночок з обуренням: всі бари і магазини оголошеннями на дверях закликають продавчинь чи барменів. Навіщо взагалі “біржа“, якщо робота є і лінивців вистачає? Ми перепитали у керівника Центру зайнятості Івана Тимціва, як він реагує на те, що гурт жінок хоче закрити його відомство? Схоже, відповідати на це питання він не дуже хотів, а от що стосується оголошень на дверях, то робочих рук власники хочуть, але не оформляють офіційно. До того, це уже знаємо з інших джерел, господарі дають барменам та офіціантам такі зарплати, що працювати на них годі. Хазяї почасти переконані у тому, що поганий той бармен, який сам собі не вміє заробити…
У телефонних розмовах ми вислухали розповіді про юристів–економістів, які уже нікому не потрібні, про вчителів, які вчаться, а потім не знають, де працювати, бо пенсіонерів не можуть по виганяти. До речі, злива критики на пенсіонерів і далі котиться. Через них, мовляв, молодь спивається, або виїжджає.
А цей лист, підписаний доволі поширеним прізвищем “Надя Товарницька”, ми вирішили надрукувати повністю. Не сприйміть, панове, то за критику, бо нікого конкретного не маємо на увазі. Ми просто явище описуємо, а ви робіть свої висновки, сперечайтеся чи погоджуйтеся… “Хочу, щоб ви надрукували мого листа, бо нині вигідно не працювати і добре жити у такій державі і за такими законами… Держава найбільше вкладає гроші у соціальний захист. Формально оформляється “догляд” за престарілими, яким виповнилося 80 і більше років. Уже всіх старих у селах порозбирали і навіть з інших сіл району, які прописані в цьому селі. Оформляють соціальні допомоги на дітей, субсидії, в школах годують бідних дітей, в інтернатах також все безкоштовно. Звичайно, який дурень захоче йти працювати за 1500-1800 гривень, коли соціальних благ може мати від 3500 до 5000? А самі їздять у Польщу, на заробітки в Росію. А хто сидить вдома, то постійно краде ліс. Є випадки, коли сім’ї розлучаються формально, щоб мати гроші на діти. Сільради дають фіктивні довідки, що в мешканців нема господарки – тільки 2 курки… І при всьому цьому ніхто бідно в селах не живе – хати будують, євроремонти провадять, у стайні – корови, коні. А тепер трохи про ПТУ… Діти вчитися не хочуть, здають документи, щоб отримувати стипендії, а викладачі – зарплату”.
Роман ІВАНЧУК.