Церковний «архів», який задумав Антон Бобак, став прихистком доброти для півсотні юних бісковичан
Це було давно, але було. До слова, не тільки у Бісковичах, коли одна конфесія (пануюча) могла не допустити покійника іншої конфесії до церкви… У селі помер поважний чоловік, який багато років вірою-правдою служив усій громаді, а перед труною двері храму зачинили. От греко-католики образилися і взялися за будівництво свого храму, який, без сумніву, став окрасою Біскович на пагорбі акурат при в’їзді.
ЗА ПРОЕКТУВАЛЬНІ, архітектурні та інші організаційні справи взявся ще один сільський авторитет Антон Бобак, який був на Самбірщині чи не єдиним землевпорядником, грамотним, діловим. Та що будемо багато говорити – він дідусь нинішнього заступника голови Самбірської районної ради Андрія Бобака, який на знак вдячності свого сина назвав Антоном у честь знаменитого прадідуся… Мабуть, за добрі справи Господь відміряв найстаршому Бобаку 93 роки земної дороги.
Лише п’ять літ знадобилося громаді, що об’єднала 130 родин, аби звести свій величний храм. Зачинав його парох о.Богдан Добрянський, який згодом став деканом і настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі… А нині тут служить протоієрей Володимир Козак… Так ось, коли бісковицьку святиню лише почали зводити, авторитетний Антон Бобак заявив, що в церкві має бути архів, бо так було завжди. Звідки ж йому було знати, що настануть часи, коли усі архіви будуть або в сільрадах, або в комп’ютерах. Однак три невеличкі кімнати у цокольному приміщенні залишилися. Уже у наші дні задумалися парафіяни над тим, що з ними робити, і вирішили вкласти трохи грошей, аби відремонтувати для катехитичної школи. Гривні збирали всім миром, навіть православні долучалися – бо це ж для дітей… Наприкінці минулого року 48 юних бісковичан справили новосілля. Колишній «архів» став місцем Господньої науки, дитячих розваг та відпочинку. Займається з дітворою брат-катехит Андрій Кітик під наставництвом отця Володимира Козака. Тут затишно, умебльовано, тут навіть чаю можна попити… І, що цікаво, дітей не треба зганяти, бо приходять самі. Нам по секрету розповідали, що хлопчики та дівчатка не дуже люблять ходити на недільні Богослужіння, бо це довго і дуже багато серйозних дорослих, а от з ровесниками – супер! І цікаво, і весело, і доступно. Ну, де ще можна просто так потанцювати чи поспівати… А ще нам так само по секрету розповідали, що у одних батьків були сини-шибайголови. Та як тільки почали ходити у катехитичну школу, враз змінилися, а найстарший уже хоче йти у священики. Ще один батько – з православних, так втішився, що буде катехитична школа, що навіть будматеріали на ремонт у борг дав… А ще діти ходять колядувати, заробляючи собі гроші на подорожі в гори чи на море. І хоч коштом на поїздки допомагають і батьки, але дітям здається, що то вони… Ми подумали, що невдовзі міжконфесійність у таких селах як Бісковичі зникне, бо підростає покоління, яке називатиме себе просто – християни, поміж якими не буде чвар…
Роман ІВАНЧУК.