Чому земляки масово подалися у Польщу?

SambirWZ
21

Чому земляки масово подалися у Польщу?

Сумна статистика, що стосується кожного: наші сусіди купують наші працьовиті руки та інтелект. Україна не противиться

Останнім часом почав досліджувати, куди здебільшого виїжджають на роботу наші чоловіки, яким в Україні нема місця праці. Або, якщо є, то така зарплата, що себе не утримаєш, а не те, що сім’ю. Модна колись Москва стала неперспективною, бо далеко не кожному вдається зачепитися за добру працю. Та ще й таку, щоб не надурили… Хтось не їздить через політичні мотиви. Не тому, що так щиро любить Україну, а тому, що за своє життя опасається. Про це, до речі, розповідав нам один із земляків. Каже, якщо тихо сидіти і не казати, що з Галичини, то можна бути у безпеці…

А більшість краян ринула у Польщу. Сусіди через свою таку ж, як у нас, демографічну ситуацію, не мають своїх робочих рук. Ті руки, що були, поїхали у Європу заробляти грубші євро. Нам залишається вдовольнятися тим, що платять – нехай мало, але більше, ніж у нас. Міграція робочої сили, мабуть, ще аукнеться…

Недавно натрапили на статистику, яка, гадаємо, буде цікавою для нашого заробітчанського краю. 83 відсотки дозволів на роботу, виданих Польщею іноземцям у 2016 році, отримали українці. Для порівняння, 2015 року показник становив 77 відсотків, а 2014-го – трохи більше 60. Що буде у 2017 році, можна лише прогнозувати. Дані, до речі, офіційні, бо з польського міністерства праці. Наступні у переліку – білоруси – 3,5 відсотка, за ними молдавани – 2,3 відсотка.

Схожі пропорції спостерігають у кількості заяв про намір працевлаштування, які дозволяють громадянам шести країн (Україна, Білорусь, Молдова, Росія, Грузія і Вірменія) працювати в Польщі без спеціального дозволу протягом 6 місяців. За 11 місяців 2016 року 96 відсотків заяв, переданих у бюро працевлаштування, стосувалися громадян України. А це 337 тисяч осіб. 2015 року українці переказали з Польщі на батьківщину близько 5 млрд. злотих (понад 1,2 млрд. доларів США за сьогоднішнім курсом). За даними Національного банку Польщі, середній трудовий мігрант з України заробляє 2,1 тис. злотих (14 тис. гривень) на місяць. Найвищі зарплати отримують мігранти, зайняті на ремонтно-будівельних роботах (2,7 тис. злотих, або 18 тис. гривень), найнижчі – у сфері послуг (1,8 тис. злотих, або 12 тис. гривень). Крім зарплати, роботодавці пропонують українцям харчування і житло, що знижує їхню вартість перебування в Польщі. Ці ж джерела повідомляють, що українці погоджуються на ті роботи, на які не йдуть поляки.

Значна частина трудових мігрантів з України – люди з вищою освітою. Ми уже довели іноземним працедавцям, що вміємо і хочемо працювати. І тим самим переконалинаших урядовців, що готові добре трудитися, але не за скромні гривневі статки. Іноземці ладні нам відкрити свої кордони, аби лиш ми допомагали їм своїм розумом та роботящими руками збагачувати їхні держави. І ми на це годимося, бо іншого виходу нема. Статистика, про яку йшла мова, безперечно, відома і українському уряду, який, здається, палець об палець не б’є, щоб зупинити відтік наших робочих рук та мізків. Вигідно їм? Парадокс, але наші міста тепер населяють пенсіонери, інваліди та бюджетники. Клас малого та середнього бізнесу у зв’язку з правилами гри, які встановлюють урядовці, може взагалі зникнути. Складається ще одна невідповідність: батьки працюють за кордоном, а садочки, школи, лікарні, ремонти доріг і все таке інше в Україні утримують скромні платники податків. Доки витримають? Хто згодом буде платити пенсії нинішнім заробітчанам? Це ті питання, які муляють душу. Зрештою, ми перебуваємо у стані чергової хвилі міграції наших земляків за кордон. А в Україні нині, якщо підсумувати усі проблеми, відбувається те, що майбутні історики, найімовірніше, назвуть геноцидом – нам не дають жити на нашій землі, але відкривають нам кордони….

За різними даними, станом на сьогодні, на території Польщі перебуває від 2 до 4 мільйонів українців. Ті, які бувають часто у цій країні, твердять, що українська мова там на кожному кроці. Скажемо більше: туди, як правило, виїжджають не жителі Сходу чи Півдня України, а Захід. І ніякий безвіз для України потенційним мігрантам не стає перепоною. Цей бар’єр страждущі заробити на  життя долають без проблем – наче легкоатлети, які перестрибують перешкоди.

Найбільш популярними для міграції стають Польща, США, Канада та Росія. Причому, соціологи підрахували, що половина з тих людей, які виїжджають на тимчасові заробітки, готові виїхати туди на постійне місце проживання. Єдине, що їх стримує, не здатні в Україні продати те, що нажили. Здебільшого нерухомість, у яку роками вкладали свої статки. Продавати за безцінь не хочуть, а покупців обмаль. Покупці житла купують квадратні метри виключно у тих містах, де є надійне та добре оплачуване місце праці. Такі міста як Самбір чи Старий Самбір перспектив не мають. Років через двадцять, якщо нічого не зміниться, ми будемо схожі на нинішні безлюдні села. Пригадуєте, колись заробітчани в Італії на свої зароблені купували в райцентрах помешкання – це здавалося їм престижним. Хто тепер купує? Та майже ніхто. Найближче “село”, у нерухомість якого ще можна вкладати долари, то є Львів…

Ніколи не забуду виступу нинішнього губернатора області Олега Синютки, який сказав у Старому Самборі, що ніякий інвестор на прикордоння не прийде, бо тут люди не будуть працювати, вони живуть з кордону і з заробітків за кордоном. І так воно насправді є, тому тішитися тим, що на наші терени приїде капіталіст і ми всі дружно підемо до нього працювати за грубі гроші, не треба. До слова, на рідних теренах працює підприємство з іноземним капіталом, але постійно відчуває нестачу робочих рук. Подейкують, що через це найняли ромів – ті невибагливі до високих зарплат…

 

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар