Чому нас читають? Тому, що ні у кого не списуємо
Недавно до Самбірського офісу “Високого Замку” прийшла пані середнього віку, щоб подякувати нам за газету. Свого часу працювала на Старосамбірщині у сфері побуту, а наприкінці дев’яностих виїхала на заробітки в Італію. Колись, розповіла, “Високий Замок” з її “Самбірщиною” привозили перевізники і ми дружно розкуповували, потім передавали одна одній, обговорювали новини з дому. Згодом, коли модним став Інтернет, читає нашу газету в комп’ютері…
Зрештою, електронна версія “Високозамківської Самбірщини” розрахована на українську діаспору у світі і, здається, нема країни, де б нас не читали. Навіть, уявіть собі, хтось із земляків живе в Африці… Потішило відкриття нашої читачки: вона й подумати не могла, що Роман Іванчук і Роман Погонич – це один і той же “персонаж”… Подякувала гостя за розмаїття інформації і порадила більше писати життєвих історій. Навіть обіцяла колись приїхати у Самбір і розповісти свою – про італійські заробітки, долю жінок. Наразі коротко сказала так: я за стільки років і там не стала своєю, і тут – чужа… Навіть для найрідніших, які сприймають мене, наче гаманець…
Нам, звичайно, приємно, коли хвалять, але стає трохи прикро від примітивних розмов про те, що паперова газета у зв‘язку з Інтернетом і його сайтами, соціальними мережами стає непопулярною. Ми якось мали дискусію з одним поважним паном, який авторитетно твердив, що газети перестають читати. Наш аргумент був серйознішим. Давайте напишу про вас критичну публікацію і відчуєте ефект. Пан подумав–подумав і від експерименту відмовився. Насправді, відгуки читачів свідчать про те, що нас читають, хоча в Самборі з певних причин стало важче купувати газету. Доходить до абсурду: навідуються люди, щоб почитати газету в офісі “Високого Замку“, мовляв, там була якась стаття, всі про неї говорять, а я не читав. Що дивно, інколи з таким проханням приходять навіть небідні начальники. Ми рекомендували завжди і рекомендуємо досі – найліпше передплатити тижневик “Високого Замку” і мати гарантію, що газета обов‘язково буде. Більше того, її економічно вигідніше передплачувати, ніж купувати. “Високозамківська Самбірщина” у відпустки не ходить і щотижня може бути у вашому домі.
Давайте поговоримо про сайти, зокрема львівські. Зробіть для себе експеримент: “посидіть” на них протягом тижня і вам стане нудно. Нудно від того, що у них вся інформація практично однакова – таке враження, що списують один у одного, навіть з тими ж помилками, або дублюють інформацію державних установ, організацій, громадських структур, партій і так далі. “Самбірщина” відрізняється тим, що подає ексклюзивну інформацію. А навіть те, що ви раніше читали на якомусь сайті, ми подаємо інакше, під іншим кутом зору, стараємося проаналізувати, додати коментар. От власне через ексклюзивність ми і живемо, тому нас читають, у тому числі й в усіх країнах світу.
Тепер про соціальні мережі. Років чотири тому, коли завів собі там сторінку, було цікаво. Тепер же заходжу час од часу. І скажу чому: стало нецікаво. Стрічки новин, якими люди діляться, однотонні, однотемні. Мало, дуже мало серйозного. Особливо дратують коментарі. Знаєте, свого часу писали анонімки, потім писали погані слова на своїх кривдників на паркані. Тепер паркани чисті, бо є соціальні мережі. Пиши що заманеться і тобі нічого за це не буде. Дописувачі, як правило, відповідальності за свої міркування чи образи не несуть. А ще у соціальних мережах з’явилося немало фейкових авторів, які поливають брудом усе і усіх… Ну, така собі пліткарська мережа… На відміну від цього, газета – своєрідний документ.
Невдовзі розпочнеться передплатна кампанія і ми закликаємо вас передплати газету “Високий Замок” – щоб не приходити до нас читати газету, чи знімати ксерокопію, чи зателефонувати до редакції і попросити прочитати замітку, до якої виник інтерес.
Роман ІВАНЧУК.