Як дати дитині «шматок хліба»?

SambirWZ
26

Як дати дитині «шматок хліба»?

Під «шматком хліба» ми зашифрували майбутню працю. І вклали глибокий смисл, бо нині, як правило, батьки, а не діти обриють майбутній фах. Обирають батьки, а мордується потім чадо. Щоб не було таких казусів, у самбірському «білому домі» влаштували профорієнтаційну зустріч зі старшокласниками Городища, Нагірного, Стрілкович, Дубрівки, Орхович, Ваньович, Хлопчиць, Новосілок, Вощанців та Михайлевич. 

ВАЖЛИВІСТЬбезпосередньої зустрічі з випускниками зумовлена тим, що молодь, як правило, мало орієнтується у виборі професії. Одна справа – престижність вищого (і не тільки) навчального закладу, а зовсім інша, значно складніша – подальше працевлаштування. Тетяна Кузьміч, начальник відділу активної підтримки Самбірського Центру зайнятості навела кілька цифр сумної статистики, яка по суті справи є статисткою помилок при виборі професії. Наприкінці березня на Львівщині з 15 тисяч зареєстрованих безробітних 40 відсотків склала молодь віком до 35 років. Особливо багато у віці 30-34 роки. 16 відсотків становлять особи віком 25-29 років. 60 відсотків безробітних мають вищу освіту.

Для батьків дати дитині престижну вищу освіту – не що інше, як зміст їхнього життя, можна сказати, предмет гордості чи вихвалянь. При цьому витрачають шалено великі суми грошей на університети, яких стало багато, які, так само, відчуваючи демографічну кризу, беруть ледь не усіх поспіль. Грошей йде дуже багато, хтось навіть на заробітки виїжджає. Один батько, який вивчив доньку за грубі гроші, якось зізнався: «Я б за те бабло, яке угрохав у професорів, купив би дитині магазин, навчив бізнесу і вона б на усе життя мала місце праці і добрі прибутки». Нині «біржа праці» має немало вакансій, але люди не хочуть йти до праці. Місцями роботодавці пропонують добрі гроші, але і це не допомагає. Хоча, треба визнати, вакансії здебільшого робітничі.

Так ось, обираючи фах, дитина найперше має думати про те, що буде робити після науки. І не завжди вища школа стає гарантією успішності. До слова, син моїх знайомих не конче добре вчився у школі, батьки цим дуже переймалися, але хлопака пішов у ПТУ, бо треба було кудись піти, а потім, на початку дев’яностих, розпочав бізнес з одного квадратного метра дерев’яного прилавка на ринку. Нині має кілька магазинів, збудував двоповерхову кам’яницю, купив собі і дружині дорогі автомобілі, щороку літає за кордон на відпочинок і радіє життю. Ми нікого і ні за що не агітуємо, а просто закликаємо подумати над вибором професії для чада, щоб потім не поповнювати статистику «біржі праці».

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар