Як наші українки Португалію змінюють
Заробітчанка зі Самбора твердить, що після того, як наші землячки поїхали у цю країну, тамтешні панянки почали одягати спідниці і малювати губи
Мав нагоду поспілкуватися з подругою дитинства, яка приїхала з Португалії. На чужині живе з чоловіком, теж самбірянином, виховують дочку. У рідне місто навідується щороку, бо має родину і добрих друзів. За філіжанкою кави і смачним пляцком згадували минулі роки і, як тепер звично, порівнювали життя в Україні і Португалії. Мабуть, і вам ця розповідь буде цікавою…
Дізнався я, що португальці мало цікавляться нашим побутом, про нас майже нічого не знають і чомусь вважають, що Україна схожа на… Бразилію. А те, що у нас зарплата – 80 доларів, то це ніяк не вкладається у їхніх головах – ну, цього їм не збагнути, мабуть, ніколи. Засоби масової інформації майже не говорять про нашу війну на сході і пересічні португальці думають, що вона закінчилася ще після мінських домовленостей.
У тамтешніх обивателів майже нема їхніх національних традицій. Можливо, сучасна молодь не була навчена їх зберігати і відтворювати. Основне свято – Різдво, на яке вони чекають цілий рік. Святкування більше зводиться до тривалої підготовки: прикрашають оселі, магазини, вулиці, купують презенти. Щодо подарунків, то вони, як правило, не є дорогими. Головне – купити якусь дрібничку і гарно її запакувати. Португальці від того неабияк тішаться. Саме Різдво триває лише один день і на завтра, створюється враження, ніби нічого й не було, продовжують звичне буденне життя.
Українці на відміну від них пишно святкують свої свята у Португалії. На Великдень біля церкви, де править український священик, збирається 200-300 розкішно одягнених людей у вишиванках з кошиками, наповненими різними смаколиками, і отець провадить традиційне освячення. Місцеві жителі з подивом за усім цим спостерігають і, коли їм пояснюєш, що в українців є така традиція, то вони дуже радіють з того і кажуть, що ми молодці.
А святкування наших весіль для португальців – взагалі дивина. Ну, як можна стільки готувати і стільки пити майже до ранку? А музикантами на весіллі, звичайно ж, українці, які в будні миють посуд, чи десь продають одяг в магазинах. Португальське весілля набагато скромніше і триває декілька годин, та й закуски в рази менше. Горілки португальці не вживають. На обід випивають велику склянку вина. А випити три малих пива (по 330 грамів) – то вже для них дуже багато. Українець же тільки з літри починає розминатися.
Якось, каже моя гостя, спробувала пригостити знайомих португальців борщем… Спроба виявилася невдалою, її старання ніхто не оцінив. Їм було дивно, чому ця страва така червона. Традиційний суп для них – це накришити в баняк різних овочів, зварити і потім збити це все блендером. Такий собі суп-пюре (бридота якась, подумав я). А ще португальцям чомусь не подобається наш оселедець. І тараньку з риби не роблять – мені як палкому рибалці це дивно. Вони купують солену в’ялену сьомгу, потім довго вимочують її і вже з неї готують рибні страви. Такий спосіб зберігання риби пішов ще від древніх моряків і тримається досі.
Українці за час тривалого перебування в Португалії на заробітках до певної міри змінили і погляди на життя місцевих, стали вносити корективи у їхній побут. От, наприклад, як сказала моя співрозмовниця, коли вперше приїхала до них, то побачила, що португальські жінки, за нашими мірками, не дуже пильнують за своєю зовнішністю. Одягаються у прості футболки, потерті джинси чи шорти, не роблять зачісок, не малюються… Але тепер дівчата все частіше носять спідниці, роблять макіяж… Одне слово, стараються не відставати від українських “конкуренток”, адже наші дівчата навіть у Португалії все одно залишаються найкращими.
Юрій БАРНА.